За Друг, будинок звели як триповерховий прибутковий у 1894–1895 роках за проєктом А. Краусса, у 1909 році надбудували, а в 1940–1950-х знову. Він стоїть на наріжній ділянці колишньої садиби Новицьких (Тарасівська, 2), що простягалася до вулиці Льва Толстого, 23 і Паньківської, і є єдиною спорудою, що від неї збереглася.
В. Науменко з 1873 року викладав у Київській 2-й гімназії та інших гімназіях міста, 1903 року пішов у відставку, а в 1905–1914 роках був одним із засновників і директором приватної гімназії. Подружжя Науменків винаймало квартири на Тарасівській, 5, у 1903–1911 роках на Маріїнсько-Благовіщенській, 59-б, а з 1911 року тут; разом вони прожили 45 років і виховали синів Сергія та Павла. З початку 1870-х Науменко брав участь у Старій Громаді, у підготовці словника української мови за редакцією Б. Грінченка, став одним із засновників «Киевской старины» (1882–1906), де надрукував понад 130 розвідок, а в 1893–1906 роках був її головним редактором і видавцем. 1907 року редагував журнал «Україна», орган Українського наукового товариства, у 1914–1917 очолював УНТ, 1913 року передав товариству бібліотеку з кількох тисяч рідкісних книжок і матеріалів (нині в НБУВ). З 1906 року він активний член «Просвіти», член ЦК Київської організації Конституційно-демократичної партії; ініціював збереження могили Шевченка й у січні 1902 року придбав ділянку з могилою на своє ім’я. У квітні 1917 року очолив тимчасове правління відновленої «Просвіти», був помічником першого українського куратора Київської шкільної округи М. Василенка, а в травні–грудні 1917 року куратором. З 3 липня 1918 року входив до Ради міністра народної освіти. Реабілітований 1991 року.