Цю історію садиби переказує краєзнавчий проєкт «Спрага». Решта садиби, яку 1898 року купила Тарновська, це нинішні №30/18 і №30-А.
Розбіжність: за Вікіпедією, садиба №30 у 1867–1917 роках належала Н. М. Тарновській.
Ярославів Вал, 30/18: наріжний будинок Волошкевича
Наріжна ділянка на розі з нинішньою вулицею Олеся Гончара. 1861 року її, 0,36 гектара, купив учитель Києво-Софійського духовного училища Лук’ян Волошкевич, а 1874-го звів тут двоповерховий наріжний будинок за проєктом архітектора Павла Спарро. Учитель виявився тямущим забудовником: 1881 року на місці колишнього саду виріс ще один двоповерховий будинок, нині №32, а 1884-го в глибині особняк, нині №30-А. 1888 року Волошкевич продав усю садибу київському купцеві 2-ї гільдії Ісааку Густману. Решту садиби, з наріжним будинком, 1898 року придбала дворянка Надія Тарновська, дружина Володимира Тарновського, а 1905 року продала наріжну частину. Чи нинішній будинок той самий, що спроєктував Спарро, чи пізніша перебудова, ще досліджуємо.
Історія
Відомі люди
Лук’ян Волошкевич: учитель Києво-Софійського духовного училища, власник ділянки 1861–1888 років, замовник будинку 1874 року.
Павло Спарро: київський архітектор, автор проєкту 1874 року.
Ісаак Густман: київський купець 2-ї гільдії, власник садиби з 1888 року.
Надія Тарновська: дружина Володимира Тарновського, сина мецената Василя Тарновського; власниця садиби з 1898 року.
Джерела
СПРАГА, «Ярославів Вал, №28-32»: https://spraga.info/2025/07/13/vulicja-jaka-bachila-vse-vid-vesillja-lesi-ukrainki-do-radjanskih-represij-jaroslaviv-val-28-32/ · Вікіпедія, «Вулиця Ярославів Вал»: https://uk.wikipedia.org/wiki/Вулиця_Ярославів_Вал