За Друг, у 1900-х роках київська православна громадськість заявляла про необхідність храму на вулиці, що веде до вокзалу. Церкву заклали 1908 року з нагоди 800-річчя Михайлівського Золотоверхого монастиря, якому належала садиба на Безаківській, 25; оскільки закладини припали на день св. Іллі (20 липня, за новим стилем 2 серпня), храм присвятили йому. Будували в 1908–1914 роках за проєктом Є. Єрмакова. Українська православна громада, що виникла навесні 1919 року, власного храму не мала; не отримавши офіційного дозволу, парафіяни намагалися домовитися з ченцями, але ті, пообіцявши звільнити приміщення після Великодня, цього не зробили. Тому перші відправи нової парафії відбулися у Військово-Микільському соборі на Печерську. За дослідженням О. Мельник, яке наводить Друг, парафія називалася Либідською; у січні 1920 року обрано її раду, у лютому Київський губревком зареєстрував статут Либідської української православної парафії (1922 року вона поділилася на Іллінську та Солом’янську). Після офіційного затвердження громада змушена була збити дверні замки, щоб увійти до храму, і 24 лютого 1920 року тут удруге відбулася урочиста соборна служба (дату першої не з’ясовано). З 1921 року діяли регулярні читання лекцій з історії та географії України, українського письменства, релігійно-побутових особливостей Української церкви; на базі лекторію виникли богословські курси (заборонені 1924 року), де викладали митрополит В. Липківський, архієпископ Н. Шараївський, професори В. Данилевич, О. Грушевський, Л. Старицька-Черняхівська. 1926 року діяльність української громади при церкві припинилася, навесні 1927-го відновилася, але храм уже використовували спільно з синодальною громадою. Останні згадки про відправи стосуються Великодня 1929 року; у середині 1930-х церкву зруйновано.
Симона Петлюри, 25: на місці Іллінської церкви
На розі нинішніх Симона Петлюри та Жилянської в перші десятиліття XX століття стояла Іллінська церква. У 1900-х київська православна громада вирішила, що на вулиці, яка веде просто до вокзалу, храм потрібен, і 1908 року його заклали на садибі Безаківська, 25, що належала Михайлівському Золотоверхому монастирю, з нагоди 800-річчя обителі. Закладини припали на день святого Іллі, 20 липня (2 серпня за новим стилем), тож і назва знайшлася сама. Будували в 1908–1914 роках за проєктом Є. Єрмакова: Друг називає храм унікальним поєднанням псевдоросійських форм і віденського модерну. Найцікавіше почалося потім. Українська православна громада, що виникла навесні 1919 року, вирішила, що її храмом має бути саме Іллінська церква. Ченці обіцяли звільнити приміщення після Великодня і, звісно, не звільнили. У січні 1920 року обрали раду Либідської української парафії, у лютому губревком зареєстрував її статут, а 24 лютого українці, втомившись чекати, збили дверні замки й відслужили соборну службу. Відтоді парафія щороку святкувала 15 лютого як день здобуття храму. З 1921 року тут читали лекції з історії й географії України та українського письменства, а на богословських курсах викладали митрополит Василь Липківський, Людмила Старицька-Черняхівська, Олександр Грушевський. Останні відправи відбулися на Великдень 1929 року, а в середині 1930-х церкву зруйнували.
Історія
Відомі люди
Василь Липківський, митрополит УАПЦ, викладав на богословських курсах при Іллінській церкві; Н. Шараївський, архієпископ УАПЦ, викладач курсів; Людмила Старицька-Черняхівська, письменниця, викладачка курсів; Олександр Грушевський, історик, викладач курсів; Василь Данилевич, професор, викладач курсів; Є. Єрмаков, архітектор церкви.
Джерела
Друг О. Вулицями старого Києва. Львів: Світ, 2013, с. 452–453