Івана Мазепи, 3: на садибі Пустинно-Микільського монастиря

За Друг, садиба Пустинно-Микільського монастиря містилася за сучасною адресою Івана Мазепи, 3–5; на ній стояли Микільська церква й дзвіниця. Історію обителі пов’язують з Аскольдовою могилою: за переказом, там, де поховали князя Аскольда, ще за язичницьких часів стояла дерев’яна церква святого Миколая, а в IX столітті жіночий монастир; у джерелах з XVI століття це вже чоловіча обитель. Кам’яну Микільську церкву звели 1713 (чи 1715) року коштом князя Д. М. Голіцина; її називали «Малий Микола». З 1830-х років до неї приписали Миколаївську церкву на Аскольдовій могилі, а 1831 року сюди перевели братію з сусіднього монастиря «Великого Миколи», переданого військовому відомству. З 1844 року настоятелями ставали ректори Київської духовної семінарії. Триярусна дзвіниця в неоросійському стилі з’явилася в середині XIX століття, 1875 року її реконструювали. У храмовий день, 9 травня за старим стилем, від монастиря до церкви на Аскольдовій могилі йшов хресний хід. Радянська влада припинила діяльність монастиря, архімандрита Л. Т. Бойченка репресували (реабілітований 1989 року). Церкву Малого Миколи й дзвіницю розібрали в 1930-х, а на їхньому місці збудували житловий будинок. На початку 1914 року коштом монастиря на його ж садибі звели готель для прочан (нині Івана Мазепи, 11).

Л. Т. Бойченко, останній архімандрит монастиря, репресований, реабілітований 1989 року; князь Д. М. Голіцин, київський губернатор, коштом якого збудовано церкву «Малий Микола».