1845 (за ВЛП); 1879–1880, 1891–1892; 1998–2000 · А. Геккер (надбудова і прибудова) · класицизм, історизм · Щойно виявлений об’єкт архітектури і містобудування (наказ ГУОКС від 10.06.2011 № 10/34-11) · читати 2 хв
Цей будинок майже пів століття вчив киян робити речі руками. До 1872 року садиба належала купцеві Г. Котляревському, який заповів її під ремісниче училище і додав 2 тисячі рублів на утримання трьох бідних підлітків. 18 вересня 1874 року тут відкрили Олександрівське ремісниче училище, засноване з ініціативи й коштом Київського купецького зібрання, перший у Києві заклад, де ремесла викладали так широко і професійно.
Дітей від 12 до 15 років будь-якого стану вчили слюсарства й ковальства, столярства й токарства, чоботарства, ливарства. Кузня училища вважалася зразковою на все місто. Учні робили садові стільці й шафи в новітніх стилях, верстати й гасові двигуни, портмоне й дитячі іграшки, а шкільну парту власного типу розробили тут же. Майстром випускник ставав лише після двох років практики і власного виробу, поданого на оцінку.
Архітектор А. Геккер 1879–1880 років надбудував третій поверх, 1891–1892 прибудував праворуч новий об’єм. 1918 року департамент професійної освіти УНР дав закладу статус Вищої ремісничої школи. Тепер у будинку Київський фаховий коледж електронних приладів, а з 2022 року ще й Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля.
Котляревський придбав садибу в купця М. Лоренца. На ділянці стояли двоповерховий цегляний будинок (зберігся в добудованому вигляді), двоповерховий цегляний флігель, сарай, амбар та інші господарські будівлі. 1873 року садиба перейшла місту, училище відкрилося в складі чотирьох класів; згодом йому передали й садибу на Братській, 2. Надбудову 1879–1880 років доповнено об’ємом кам’яних сходів, а прибудова 1891–1892 років триповерхова. На початку XX століття на першому поверсі були їдальня, кухня і квартири майстрів, на другому класи, креслярський клас, фізичний кабінет, бібліотека й актова зала, на третьому спальні пансіонерів, яких було понад 140. Серед попечителів училища були архітектор Володимир Ніколаєв, інженери О. Термен та І. Хряков, лікарі Ф. Бурчак і М. Страдомський, директор Київської контори Держбанку А. Демуцький.
Наприкінці 1917 року училище перетворено на гімназію Плоського району з правами урядових; департамент професійної освіти належав до Міністерства народної освіти УНР. У радянський час тут діяли механічний технікум і ремісниче училище, а 1985 року будинок вилучено з власності училища й продано. 1998–2000 років під час капітального ремонту добудовано два поверхи. Будинок разом із садибою на Братській, 2 становить комплекс пам’яток XVIII–XX століть (Звід пам’яток); за переліком ВЛП це щойно виявлений об’єкт архітектури й містобудування.
За Друг, ще до училища купець Котляревський спочатку здавав будинок під театр (XVIII століття), а потім під арештантські роти. У будинку Котляревського виступали балет французького балетмейстера Моріса-Піона і закордонні трупи; звідси театр перейшов у постійне приміщення на теперішній Європейській площі.
Г. Котляревський, київський купець, останній приватний власник садиби; заповів її для влаштування ремісничого училища.
Звід пам’яток, «Хлібної магістратської крамниці, Олександрівського ремісничого училища комплекс, 18–20 ст.» (https://pamyatky.kiev.ua/streets/bratska/hlibnoyi-magistratskoyi-kramnitsi-oleksandrivskogo-remisnichogo-uchilishcha-kompleks-18-20-st) · Вікі любить пам’ятки, ID 80-385-0388, Q122582576 (https://uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія:Вікі_любить_пам’ятки/Київ/Подільський_район_(Г–П)) · Вікіпедія, «Ігорівська вулиця (Київ)» (https://uk.wikipedia.org/wiki/Ігорівська_вулиця_(Київ)) · Візіком, координати (https://maps.visicom.ua/i/ADR3K0MXUAB2677V9J) · Друг О. Вулицями старого Києва. Львів: Світ, 2013, с. 364
