Садиба складається з двох чотириповерхових будинків на червоних лініях (№ 21/20 і № 25) та триповерхового флігеля в глибині (№ 21-г). Ділянку 1858-59 років розпланували на місці оборонного валу Старокиївської фортеці; перший відомий власник — генерал-майор П. Богуш. 1868 садибу придбала Н. Колмакова, 1897 вона перейшла до підприємця Д. Марголіна, а в лютому 1898 — до селянина Й. Сидорова, який розбагатів на будівництві Транссибірської залізниці. 1898-99 він спорудив чотириповерховий прибутковий будинок (№ 25) і триповерховий флігель (№ 21-г); автором проєкту, ймовірно, був архітектор В. Ніколаєв. 1905-06 Сидоров побудував наріжний прибутковий будинок (тепер № 21/20). 1917 садиба перейшла до страхового товариства «Саламандра», у листопаді 1918 її придбали купець М. Каплан і юрист І. Оснос; 1922 її націоналізували.
Будинок № 21/20 (1905-06) — чотириповерховий, цегляний, Г-подібний, з зрізаним наріжжям, що підкреслене еркером і шатровим завершенням зі шпилем. У вінцевих щипцях — круглі медальйони: з боку вулиці Гончара — монограма власника «І. К. С.», з боку Ярославового Валу — колесо, кайло, лопата та латинський девіз «Ora et labora» («Молись і працюй»); ці атрибути грабаря в поєднанні з девізом бенедиктинців символізують діяльність, що привела до збагачення домовласника. Первісно наріжний вхід у крамницю мав піддашок на чавунних колонах з монограмою у лавровому віночку (не зберігся). У радянський період стелю вестибюля розписали українським краєвидом з портретами Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та М. Заньковецької. Будинок № 25 оформлено з елементами ренесансу, флігель № 21-г — у стилістиці історизму.
1907-13 у будинку № 25 містилася приватна чоловіча гімназія В. Науменка — найдорожча приватна гімназія Києва, де замість грецької викладали англійську, збільшили години природничих наук і гімнастики, а в класах навчалося не більше 25 учнів. Серед засновників були професори, підприємці та посадовці, зокрема О. Терещенко, барони Штейнгелі, А. Жекуліна. Директор Володимир Науменко (1852-1919) — літературознавець, шевченкознавець, педагог, заступник голови Української Центральної Ради, куратор Київської шкільної округи (1917), міністр освіти Української Держави, редактор «Киевской старины» та журналу «Україна»; ініціатор збереження могили Шевченка. Його розстріляла ВНК у Києві. 1914-19 гімназію очолював О. Музиченко, співавтор першого українського букваря.
Викладали О. Астряб (математик), С. Гіляров (мистецтвознавець), О. Кошиць (хоровий диригент і композитор), К. Лебединцев, І. Макушенко (художник), Н. Полонська-Василенко (історик), Д. Ревуцький (музикознавець і фольклорист), М. Симашкевич, Ф. Сушицький, Є. Трегубов, Я. Шульгин. Гімназію закінчили Максим Рильський (1908-15), А. Грабар (1906-14; пізніше історик мистецтва, професор Страсбурзького університету), його брат П. Грабар (імунолог), М. Алексєєв, М. Геппенер. З 1919 тут була трудова школа № 43, де навчався письменник Віктор Некрасов, потім — школа № 11. Тепер у будинку № 25 — Дитяча школа мистецтв № 2.
У садибі жили Л. Добровольський (історик-краєзнавець, 1920-ті), у № 21/20 у 1906-11 — архітектор Володимир Ніколаєв, який тут і помер 11 листопада 1911; а 1905-07 у № 25 мешкав філософ і психолог Георгій Челпанов.