У середині XIX століття ділянки належали вдовам штабс-капітанів С. Шишковій та Д. Нев’ятовській і були забудовані одно-, двоповерховими спорудами. На початку XX століття садиби належали М. Тализіну (№ 19) та К. Леплинському (№ 21) — приват-доценту Університету св. Володимира, який тут і мешкав. У садибі містився Київський відділ Російського товариства опіки тварин, очолюваний професором Університету П. Армашевським, з лікарнею та амбулаторією для тварин.
1935 старі будинки знесли, і на їхньому місці за проєктом архітекторів Д. Богуславського, Ю. Корбіна та В. Онащенка (3-тя архітектурна майстерня Київської міськради) звели житловий будинок на 59 квартир для працівників Наркомату внутрішньої торгівлі УСРР. Будівництво йшло у три черги; 1937 будинок введено в експлуатацію. На початку листопада 1943 року, підпалений німецькими окупантами, він горів; після війни його відбудували.
П’ятиповерховий з боку Ярославового Валу, шестиповерховий з боку вулиці Гончара, цегляний, тинькований, Г-подібний, шестисекційний. Композиційний центр — підвищена наріжна частина з аттиковим поверхом і парапетом. Основний мотив головного фасаду — ритм сходових кліток, виділених пілястрами з капітелями у вигляді листя стилізованого аканта; масивні балюстради балконів, обрамлення вікон з ледь помітною ордерністю. Споруда цікава як приклад пошуку архітекторами 1930-х років сучасних виражальних засобів на основі класичної спадщини.
У 1960-х роках тут жив письменник Володимир Кисельов (1922-95), автор книжки «Дівчинка і птахоліт» (1966), з сином — поетом Леонідом Кисельовим (1946-68), чиї збірки «Вірші» (1970) і «Остання пісня» (1979) вийшли посмертно. 1982-99 у квартирі № 42 проживав живописець Віктор Пузирков (1918-2001), народний художник СРСР, професор Київського художнього інституту. Тепер на першому поверсі магазини й офіси.