На незабудованій ділянці перед підпірним муром між № 4 і № 6 був розбитий сад, нині втрачений. З 1894 ділянка належала дворянину М. Змієвському. Споруджений 1899–1900 триповерховий будинок у 1902 надбудовано ще одним поверхом за проєктом, який склав у Технічній конторі М. Шейковський. За первісним призначенням це прибутковий односекційний будинок на п’ять поверхових шести- й семикімнатних квартир, з трьома двомаршовими сходами (парадні гранітні збереглися, чорні — дерев’яні). Одразу по зведенні його передано в оренду Управлінню Південно-Західної залізниці. Після смерті Змієвського ділянку за заповітом успадкували його нащадки (дружина й четверо синів), але орендний договір не розірвали.
Після 1918 втрачено дерев’яні цибулясті вежки на даху, ґрати огорожі даху, піддашки та частину ліплених деталей. 1981–82 під час капітального ремонту закладено частину вікон напівпідвалу, зрізано бетонні балкони з художніми огородженнями; на початку 2000-х змінено вхідний отвір і двері, дворовий корпус надбудовано третім і четвертим поверхами. 1920–1980 у будинку містився Технікум залізничного транспорту. Фасади виконано в неоренесансі: на другому–третьому поверхах — канельовані коринфські колони на п’єдесталах, на четвертому — пілястри з доричними капітелями, біфорії з іонічними колонами, пояски з бусами й зубчиками, гірлянди та медальйони. Джерело називає будинок яскравим зразком презентабельного прибуткового будинку межі XIX–XX століть на складній ділянці. З 1982 належить Управлінню МВС України на Південно-Західній залізниці.