Після забудови садиба була одразу здана в оренду на дванадцять років Управлінню Південно-Західної залізниці. У 58 кімнатах будинку містилися: на першому поверсі — пенсійна каса, на другому й третьому — юридичний відділ, на четвертому й п’ятому — служба зборів. П’ятиповерховий мурований будинок з підвалом, у плані Т-подібний, з проїздом на подвір’я в західній частині; дах над основним об’ємом двосхилий з бляшаною покрівлею. Первісну планувальну структуру змінено неодноразовими капітальними ремонтами, перекриття пласкі.
Композиція чолового фасаду симетрична, з переважанням вертикальних членувань. Центральну вісь акцентовано розкріповкою з порталом і фігурним аттиком, великим вікном з лучковою перемичкою на другому поверсі, здвоєними півциркульними віконними прорізами верхніх поверхів. Архітектурний декор виконано в цеглі і є характерним для раціонального цегляного стилю. Через те, що розібрано балкони, симетрично розташовані на другому–п’ятому поверхах, фасад набув пласкуватого і невиразного вигляду. У приміщеннях першого поверху й вестибюля збереглися фрагменти первісного оздоблення зі східними мотивами: орнаментально-декоративний поліхромний розпис стель і ділянок стін яскравими соковитими фарбами та дрібнопрофільоване ліплення. Звід пам’яток вважає будинок цінним зразком житлової споруди у цегляному стилі. Тепер його займають Центральна станція зв’язку Міністерства транспорту України і «Євротранстелеком».