Закладини будинку за проєктом арх. Володимира Осьмака відбулися 24 квітня 1914 року для бібліотеки Університету Святого Володимира. 1915 року будівництво закінчили начорно, а завершили 1929–1930-го під керівництвом автора за участі арх. Павла Альошина. Це частина містобудівного комплексу Київського університету. Бібліотека була однією з найкращих бібліотечних споруд радянського часу: тут влаштували вогнетривке залізобетонне книгосховище. У 1943 році під час вибуху головного корпусу споруда зазнала значних пошкоджень: зруйновано інженерні мережі й скляний ліхтар над читальною залою, вибито шибки, пошкоджено приміщення. До 1945 року під наглядом Альошина будинок відбудували. 1964 року в бібліотеці сталася пожежа, що частково знищила унікальні колекції та раритетні видання; 1967-го поряд звели нове семиповерхове книгосховище у вигляді маловиразного призматичного об’єму.
Первісне ядро — чотириповерхове з підвалами, цегляне, чоловий фасад тинькований і пофарбований у жовтий та білий кольори. План Т-подібний із внутрішнім квадратним двориком. Стиль — неокласицизм: дощане рустування першого поверху, масивний вінцевий карниз з мутулами, пояс аркових вікон на третьому поверсі. Третій поверх оформлено чотирма тричвертєвими колонами модифікованого доричного ордера на місці двосвітної читальної зали. Портал головного входу прикрашено сандриком на волютоподібних кронштейнах з рельєфним панно з лев’ячим маскароном і лікторськими в’язками. У вестибюлі — п’ятимаршові сходи зі штучного каменю з бронзовими світильниками, у холі — колонада доричного ордера й замкнене склепіння з люнетами, на проміжному майданчику сходів — бронзові скульптури.
1930 року будинок передали Всенародній бібліотеці України при ВУАН. Її створення почалося за Законом «Про утворення фонду Національної бібліотеки Української Держави» від 2 серпня 1918 року за підписом гетьмана Павла Скоропадського; тимчасовий комітет для заснування очолював перший президент УАН Володимир Вернадський. До 1934 року бібліотека завершила переїзд до цього приміщення. Назву вона змінювала не раз; від 1988 носить ім’я Вернадського. За німецької окупації найцінніша частина фондів була вивезена до Уфи; 15 листопада 1943 року бібліотека відновила роботу невеликою читальною залою на 25 місць, а повноцінне функціонування повернулося 1944 року. 1992-го бібліотека переїхала до нового будинку на проспекті 40-річчя Жовтня, 3. Тепер тут Інститут української книги НБУ (Інститут рукопису, Інститут архівознавства, Інститут біографічних досліджень, Центр реставрації та консервації) і низка відділів, зокрема газетний, стародруків та рідкісних видань, образотворчого мистецтва. У фондах відділу стародруків — найбільша в Україні колекція кириличних видань XVI–XIX століть, у фондах Інституту рукопису — «Пересопницьке євангеліє» 1556–1561 років. Тепер будинок — філія № 1 Національної бібліотеки України імені В. Вернадського.