Червоний будинок із чорними чавунними капітелями — найвідоміший червоно-чорний фасад Києва, і пофарбований він не просто так. Червоно-чорний колір, що з’явився в 1850–60-х, повторює стрічки ордена св. Володимира, чиє ім’я університет носив; спершу ж фасад був кольору «дикого каменю». Збудований у 1837–1843 за проєктом Вікентія Беретті, а по його смерті 1842-го будову дозавершував син Олександр. Це була найбільша цивільна споруда тогочасного Києва, з вісьмома колонами портика і чавунними деталями, що для міста були новинкою.
Усередині вміщалося все: актова зала, бібліотека, музеї, клініки медичного факультету, православна церква й католицький костел. А ще — Тимчасова комісія для розгляду давніх актів, до якої 1845 року долучився Тарас Шевченко: збирав фольклор, їздив на розкопки, малював. У лютому 1847-го його призначили вчителем малювання університету, але 24 березня заарештували — до викладання він так і не став. Тут вчилися й викладали Володимир Антонович, Михайло Грушевський, Микола Костомаров, а в 1917–1918 роках поруч працював Український народний університет.
За війни будинок не пощадили: 6 листопада 1943 його підірвали, зруйнувавши близько 70%; найменше постраждав чоловий фасад. Відбудову завершили 1953-го. У вестибюлі 1964 року постав вітраж «Тарас Шевченко», який згодом знищили за «націоналістичне» спрямування, а авторів виключили зі Спілки художників.
Головний корпус зведено 1837–1843 за проєктом архітектора Вікентія Беретті як споруду палацового типу із замкненими бічними дворами. Після смерті Беретті 1842 року будівництво завершував його син Олександр; підрядником був київський підрядчик Терлецький. Це чотириповерховий цегляний тинькований будинок у стилі ампір, у плані — замкнений прямокутник із внутрішнім двором (146 × 115 м). Головний фасад увінчує восьмиколонний іонічний портик, цоколь облицьовано сірим гранітом. Для Києва новим було широке використання чавунних виробів — капітелей і баз колон, модульйонів, огорож, плиток підлоги; деталі за ескізами Беретті відливали на підприємстві київського купця Т. Дегтерьова та на заводах інших губерній. Через вимогу здешевити будівництво задум здійснено не повністю: не було ні розписів інтер’єрів, ні скульптурної композиції над портиком.
Корпус задумали багатофункціональним: актова зала, зала Ради, бібліотека, кабінети й музеї, квартири лаборантів, православна церква св. Володимира і католицький костел (закритий після польського повстання 1863 року), а також приміщення для астрономічної обсерваторії, яку в 1840-х перенесли в інше місце. Університет перебрався сюди 1842-го. Бібліотеку засновано на основі збірки Волинського (Кременецького) ліцею, понад 34 тисяч одиниць.
При університеті діяли Тимчасовий комітет для дослідження старожитностей (1835), Тимчасова комісія для розгляду давніх актів (з 1845), Історичне товариство Нестора-літописця (1873–1921), а в 1871–1876 роках — Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, ліквідований 1876 року за «українофільство». Шевченко з 1845 співпрацював із комісією, був членом Кирило-Мефодіївського братства. У стінах навчалися й діяли хлопомани, Київська громада, студенти «Братерства тарасівців». За Української Центральної Ради й Української Держави тут працювали Український народний (1917) та Український державний університети; серед діячів доби УНР були випускники й викладачі університету.
У 1917–1920 роках закрито церкву св. Володимира; 1932-го пожежа знищила дах і частину склепінь третього поверху. 6 листопада 1943 німецькі війська під час відступу підірвали будівлю: руйнування від п’яти осередків вибуху й пожеж склали близько 70%. Проєкт відбудови 1944–1945 розробляли під керівництвом П. Альошина; роботи завершено 1953-го. У 2000–2002 роках під керівництвом архітектора Ю. Мельничука оновлено інтер’єри парадних приміщень, розписи у вестибюлі виконав П. Басанець. Зоологічний музей — єдиний, що не припиняв діяльності, його збірки налічують близько 700 тисяч одиниць; понад 2 мільйони експонатів згоріли восени 1943 року.
Тарас Шевченко — поет і художник; 1845–1847 співпрацював із Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів, був членом Кирило-Мефодіївського братства, у лютому 1847 призначений вчителем малювання університету. Володимир Антонович — історик, студент і викладач університету, ідеолог хлопоманства, голова Історичного товариства Нестора-літописця, головний редактор Тимчасової комісії. Михайло Грушевський — історик і вихованець університету, голова Української Центральної Ради. Микола Костомаров — історик, професор університету, член Кирило-Мефодіївського братства. Пантелеймон Куліш — письменник, один із ініціаторів Кирило-Мефодіївського братства. Михайло Максимович — ректор університету, член Тимчасового комітету для дослідження старожитностей. Феоктист Сушицький — історик літератури, ректор Українського державного університету 1918–1919. Іван Огієнко — міністр освіти й мистецтв УНР, викладач університету. Вікентій Беретті — архітектор, автор проєкту. Олександр Беретті — архітектор, його син, завершив будівництво.
Звід пам’яток історії та культури України. Київ (pamyatky.kiev.ua): https://pamyatky.kiev.ua/streets/volodimirska/universitet-natsionalniy-im-shevchenka-golovniy-korpus-183743; Вікіпедія: Вікі любить пам’ятки/Київ