Будинок звели 1909–11 років за проєктом арх. П. Альошина коштом відомого промисловця С. Могилевцева. Триповерховий цегляний, увінчаний металевою заскленою банею діаметром 31 м; об’ємна композиція поєднує циліндр із паралелепіпедом. На другому поверсі міститься зала на 500 місць у вигляді амфітеатру з балконом. Фасади облицьовано білим інкерманським вапняком, з якого висічено й скульптурні елементи (скульптори В. Козлов і Л. Дітріх). Стиль — неокласицизм: симетрія, тридільні вікна з аркованими завершеннями й сандриками. По периметру трьох фасадів тягнеться скульптурний фриз «Просвіта на Русі» із близько 200 фігур. Ділянку оточують чавунні ґрати, що повторюють огорожу сусідньої Першої гімназії арх. О. Беретті.
Урочисте відкриття музею відбулося 5 жовтня 1912 року. У ньому зберігалися колекції навчального приладдя, педагогічна бібліотека, проходили щорічні виставки київських художників, лекції та літні курси для народних учителів. 1913–15 років тут містилося Київське товариство охорони пам’яток старовини й мистецтва з власним музеєм (хранитель — О. Ертель); серед членів товариства були М. Біляшівський, В. Хвойка, Г. Павлуцький, О. Левицький. Під час Першої світової війни тут були майстерня респіраторів, школа льотчиків-спостерігачів, комітети допомоги пораненим. У 1917–18 роках директором музею був історик Олександр Грушевський, брат Михайла Грушевського.
У 1917–18 роках працювала Українська Центральна Рада — вищий представницький орган України, утворений у березні 1917-го з ініціативи Товариства українських поступовців. Очолював її Михайло Грушевський, заступниками на Всеукраїнському національному конгресі (квітень 1917) обрали В. Винниченка та С. Єфремова. Тут відбулося дев’ять Великих рад; між ними діяла Мала Рада. 15 червня 1917 року Комітет УЦР утворив Генеральний секретаріат, який до вересня працював у цьому будинку; першими генеральними секретарями обрали В. Винниченка (голова), Х. Барановського, С. Єфремова, Б. Мартоса, С. Петлюру, В. Садовського, М. Стасюка, І. Стешенка. 7 листопада 1917 року Третім універсалом проголошено Українську Народну Республіку, 22 січня 1918-го Четвертим — її самостійність. Навесні 1918 року, після повернення Ради до Києва, 27–29 квітня в залі Педагогічного музею відбулася сесія Малої Ради з обговоренням Конституції УНР; 29 квітня засідання розігнали німецькі військові, і владу перебрав П. Скоропадський. У травні–жовтні 1918 тут працювала українська делегація на мирних переговорах із Росією (С. Шелухін, згодом П. Стебницький), діяв Комітет заснування Національної бібліотеки України. 23–29 січня 1919 року відбувся Трудовий конгрес народів України, який ухвалив тимчасову Конституцію УНР та об’єднання УНР із ЗУНР. Тут працювали й партії: УСДРП, УПСР, УПСФ.
Деякий час тут містилася Українська державна академія мистецтв, заснована в листопаді 1917 (М. Грушевський, І. Стешенко, М. Бойчук, М. Бурачек, М. Жук, В. та Ф. Кричевські, А. Маневич, О. Мурашко, Г. Нарбут). З 1921 року були Пролетарський музей, з 1924 — Музей революції, 1932–35 — облвиконком. 1935–37 арх. П. Альошин провів реконструкцію, розширивши будинок углиб кварталу. 1995 на фасаді й у вестибюлі встановили бронзові дошки на пошану Центральної Ради (скульптори В. Сівко, М. Білик). Тепер — Будинок учителя й Педагогічний музей України.