Будинок збудовано 1899–1902 року архітектурною фірмою Шимана та Гілевича на замовлення П. Григоровича-Барського (автор проєкту — арх. К. Шиман, інж.-будівничий О. Гілевич). Під час спорудження від збанкрутілого замовника він перейшов у власність багатого купця О. Сироткіна. На першому поверсі містилося відоме у Києві кафе «Маркіз» (згодом ресторан «Чайка», пізніше «Лейпціг») із затишною двосвітною залою; під назвою «Маркіз» кав’ярню згадано в романі М. Булгакова «Біла гвардія».
Будинок чотириповерховий, Г-подібний у плані, трисекційний, із комфортабельними п’яти- та шестикімнатними квартирами. Стилістика еклектична: переважають риси ренесансної архітектури в поєднанні з елементами бароко, а у вирішенні великих вікон наріжної частини помітний вплив модерну. Фасади різної довжини симетрично-осьові, їхні осі й фланги підкреслено фігурними аттиками й даховими вежками. Наріжжя увінчувала гранчаста вежа з високою ренесансною банею, ліхтариком і шпилем (втрачено). Розкріповки завершено мансардними вікнами складних абрисів із фронтонами з цибулястими маківками. Декор вирізняється пишністю: архітектурні деталі високого рельєфу, кругла скульптура, орнамент, скульптурна композиція з двох напівлежачих жіночих постатей під карнизом, на окремих балконах — литі й ковані ґрати. Інтер’єри квартир розкішно оздоблено ліпниною та грубами з рельєфними кахлями.
У 1900–1910-х роках у будинку мешкав Олександр Химиченко (1856–1947), музикант-флейтист, соліст оркестру київської опери, викладач музичного училища, а з 1913 року — професор Київської консерваторії. Нині будинок перебуває на реконструкції, внутрішнє оздоблення втрачене. Серед інших мешканців — зоолог Іван Шмальгаузен, академік, директор Інституту зоології та біології ВУАН (кв. № 10, 1920–30-ті роки); письменник і державний діяч Петро Стебницький, міністр освіти в кабінеті Ф. Лизогуба за Гетьманату, згодом голова Комісії біографічного словника при ВУАН (1922–23); архітектор Кароль Іваницький; фольклорист Павло Попов (кв. № 14). У будинку містився Кабінет музичної етнографії ВУАН, який очолював Климент Квітка: він створив фонд із 300 фонограм і систематизував понад 4000 нотних записів народних мелодій.
У будинку діяло видавництво «Час» (1908–20) — одне з найбільших українських видавництв у Києві; заснували його В. Королів-Старий, П. Петрушевський і М. Синицький. Воно видавало шкільні підручники, вибрані твори українських класиків, популярну бібліотеку, кольорові поштівки А. Ждахи, а в 1917–20 — критико-бібліографічний місячник «Книгар» (редактори В. Королів-Старий, потім М. Зеров). У 1920–30-х роках у будинку й двох флігелях розташовувалися установи ВУАН.