Садиба забудована по фронту обох вулиць комплексом із трьох будинків. Наріжний будинок шестиповерховий, цегляний, тинькований, в оформленні фасаду використано елементи готичного стилю. Збудований у 1860-х роках, належав домовласнику П. Качинському; спочатку був триповерховий з підвалом. Згодом на замовлення страхового агента О. Таргоні зробили триповерхові прибудови (арх. В. Куликовський): 1885-го з боку Малопідвальної й 1897-го з боку Володимирської. У 1950-х корпуси на Володимирській надбудовано. У 1960–1970-х у зв’язку зі спорудженням будинку КДБ на Малопідвальній, 29 частину комплексу, зокрема квартири № 1–9, знесли.
Видавництво «Час» діяло тут у 1908–1920 роках; засновники — Володимир Королів-Старий, Павло Петрушевський і Микола Синицький. Воно видавало шкільні підручники, вибрані твори українських класиків, популярну бібліотеку, серії малих видань, кольорові поштівки А. Ждахи; в 1917–1920 роках — критико-бібліографічний місячник «Книгар» (редактори — В. Королів-Старий, пізніше М. Зеров). Видавництво мало власну друкарню, книгарню на Володимирській, 53; деякий час містилося й на Володимирській, 42. У 1920–1930-х роках у будинку й двох флігелях працювали заклади ВУАН: київська філія Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства, комісії історії України доби імперіалізму й Енциклопедичного словника, Етнографічно-фольклорна комісія, кафедра усної народної словесності, кафедра експериментальної зоології, Біологічний інститут імені Ф. Омельченка.
У 1920-х тут жили відомі вчені, співробітники ВУАН й АН УРСР. У 1922–1933 роках у квартирі № 14 мешкав Климент Квітка (1880–1953) — музикознавець-фольклорист, чоловік Лесі Українки, з 1920 року член Етнографічної комісії ВУАН і професор Київського музично-драматичного інституту; він очолював Кабінет музичної етнографії ВУАН, що містився в цьому будинку, створив фонд звукозаписів (300 фонограм) і систематизував понад 4000 нотних записів народних мелодій, опублікував понад 40 праць. Пізніше в тій квартирі жив літературознавець і фольклорист Павло Попов. З осені 1922 року до смерті жив письменник, громадський і політичний діяч Петро Стебницький (1862–1923) — сенатор Адміністративного суду Державного сенату й міністр освіти в кабінеті Ф. Лизогуба за Гетьманату; тут він очолював Комісію біографічного словника при ВУАН і помер від злоякісного недокрів’я, спричиненого хронічним голодуванням. У 1920–1930-х у квартирі № 10 жив зоолог, теоретик еволюційного вчення Іван Шмальгаузен (1884–1963), директор Інституту зоології й біології ВУАН; в Києві заклав основи біологічної кібернетики та синтетичної теорії еволюції. Також тут мешкали архітектор Кароль Іваницький (1870–1940), генетик Ізраїль Агол, математик Михайло Орлов, історик Михайло Бубнов.
1878–1879 років у мезоніні наріжного будинку під чужим ім’ям жив революціонер-народник Валеріан Осинський (1852–1879), страчений у травні 1879 року за вироком військово-окружного суду.