Первісна забудова садиби була малоповерховою, дерев’яною, у тилах містився сад. З 1869 року садиба належала київському потомственому почесному громадянину А. Горенштейну, який 1880-го спорудив у глибині ділянки триповерховий цегляний флігель за проєктом арх. В. Ганке (не зберігся). На межі XIX–XX століть садиба перейшла до А. та М. Бендерських, яким належали й ділянки на сусідній вулиці. 1912 року в садибі влаштували кінотеатр «Люнівер», який відкрила дворянка А. Сусаліна. На початку 1914-го нащадки подружжя Бендерських — доктор медицини І. Бендерський і магістр юридичних наук Д. Бендерський — поділили садибу № 26 на два володіння. Цей будинок збудовано на замовлення Д. Бендерського, який став власником садиби № 26-а. Дозвіл на будівництво видано в лютому 1914-го, роботи завершено, найімовірніше, наприкінці 1915 або 1916 року, з огляду на уповільнення будівництва в роки Першої світової. На другій половині ділянки лишався старий одноповерховий будинок, що, вочевидь, згорів у 1940-х.
Під час війни будинок пошкодила пожежа. Відбудову замовило управління шосейних шляхів НКВС; за умовами відтворення потрібно було зберегти первісне оформлення, доробити втрачені деталі й відновити зруйнований карниз. Квартири переплановано — влаштовано 40 окремих квартир, а в дворовій секції гуртожиток; роботи завершилися в грудні 1948. Збережено дерев’яні перекриття, відновлено ліфт, покрівлю виконано з етерніту.
Будинок шестиповерховий, цегляний, тинькований, у плані складений із двох Т-подібних об’ємів — фасадного й дворового; дах двосхилий. Композиція головного фасаду симетрично-осьова і відображає пошуки відходу від усталених норм: вертикальних осей вісім замість традиційних семи чи дев’яти, а плаский ризаліт об’єднує дві осі, які акцентують вісь симетрії. Ризаліт увінчує трикутний щипець із круглим горищним вікном. Класичні елементи — орнаментальні розетки під вікнами п’ятого поверху, трикутні сандрики на консолях над вікнами третього, висока барельєфна ваза між вікнами шостого, барельєф щипця з квітковою гірляндою, факелами зі стрічками та двома алегоричними фігурами — поєднано з модерном: стилізований рельєфний орнамент, амури з лавровим вінком, розетки-квітки з жіночими голівками, контраст масивних гранітних блоків першого поверху з гладким тиньком вище, м’які криволінійні арки проїзду, входу й вітрин. Звід вважає композицію й оздоблення зразком нетрадиційних пошуків перехідного характеру. Станом на 1953 на першому поверсі був магазин.