Первісний дерев’яний будинок у садибі чиновника Ф. Лужинського звели 1835 року. 1860 року ділянку купив Ф. Теренецький-Климович, поділив її на три садиби й 1865 року продав одну Н. Григорович-Барській, дружині купця М. Григоровича-Барського, правнука відомого київського архітектора XVIII століття І. Григоровича-Барського. 1869 року до будинку прибудували дерев’яний об’єм, 1878-го за проєктом інженера В. Катеринича — двоповерховий цегляний об’єм з мезоніном і вежею та цегляні споруди у дворі (на одній збереглася дата «1878»). У садибі були флігель, стайня, льодовник, сад на 50 фруктових дерев з фонтаном і альтанкою. Будинок здавали внайм. До 1917 року садиба належала родині Григоровичів-Барських, у лютому 1917-го її купила дворянка Я. Макаревич, 1922 року її націоналізували.
У жовтні 1893 — квітні 1894 року в двокімнатній квартирі в мезоніні жила Леся Українка. Вона відвідувала публічні лекції в університеті, вчила англійську, навчалася в Рисувальній школі Миколи Мурашка й працювала в літературному об’єднанні «Плеяда», зібрання якого відбувалися зокрема й тут; 1893 року її обрали до правління гуртка. Разом з нею жила молодша сестра Ольга Косач (Олеся Зірка), згодом лікарка й письменниця.
У кінці 1920-х — на початку 1930-х років у квартирі № 1 жив письменник Борис Антоненко-Давидович; тут він написав повість «Смерть» і збірку репортажів «Землею українською». 1935 року його заарештували.
1993 року будинок передали в оренду посольству Норвегії. Під час реконструкції 1994–1996 років зберегли фасад і фрагменти дерев’яних стін 1835 року, відреставрували ліплення стель, у вестибюлі встановили погруддя Лесі Українки.