Будинок зведено за проєктом архітектора О. Хойнацького як прибутковий флігель на дві квартири в невеликій міській садибі. Фасадний двоповерховий будинок № 95, споруджений 1874 року за кресленнями землеміра й проєктувальника О. Дубицького, знесено в грудні 1980 року. У 1920 році флігель перебудовано під комунальні квартири, а 25 березня 1971-го передано Державному музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР для створення меморіального музею М. Лисенка. До 1980 року проведено реставрацію: головні архітектори проєкту — В. Гопкало, В. Коломієць, керівник відновлення первісного планування — М. Шило, онук М. Лисенка. Дерев’яні перекриття замінено залізобетонними, відновлено меморіальну квартиру на другому поверсі та дерев’яну веранду.
Будинок двоповерховий, цегляний, пофарбований, Г-подібний у плані, з високим напівпідвалом у тильній частині. Оздоблений у цегляному стилі з елементами неоренесансу: ритмічну композицію фасаду утворюють ряди прямокутних вікон, профільований карниз, міжповерховий пояс із поребриком, лопатки, об’єднані на другому поверсі зубчастою лінією фриза. Вхід на лівому фланзі акцентовано двосхилим металевим піддашшям з ажурною лиштвою та двома вазами. На тильному фасаді — проста двоповерхова дерев’яна веранда, пов’язана з їдальнею в квартирі Лисенка, що колись виходила у великий вишневий сад.
1894—1912 років на першому поверсі жив власник садиби Микола Гвоздик (бл. 1850—1912), аптекарський помічник, член Старої Громади, викладач природничих наук у приватній гімназії В. Науменка, дільничний попечитель Лук’янівської дільниці від Київської міської думи. З 5 вересня 1894 до 6 листопада 1912 року другий поверх винаймав Микола Лисенко (1842—1912), композитор, піаніст, хоровий диригент, автор десяти опер, понад 90 творів на вірші Т. Шевченка та понад 500 обробок народних пісень, перший дослідник українських народних інструментів. 1902 року він відкрив власну Музично-драматичну школу (згодом Музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка), був одним із провідних членів Київського літературно-артистичного товариства, засновником і головою Ради старійшин Українського клубу. Тут він працював над операми «Тарас Бульба», «Енеїда», «Ноктюрн», хоровим концертом «Куди піду від лиця Твого, Господи» та останніми випусками «Музики до „Кобзаря“». Похований на Байковому цвинтарі. До 1912 року в будинку жили його діти: Катерина, Галина, Мар’яна, Тарас і Остап. Остап Лисенко (1885—1968) — музикознавець, дослідник спадщини батька, заснував 1947 року кабінет-музей М. Лисенка. У 1907—11 роках у родині Лисенка мешкав Максим Рильський (1895—1962), поет, який навчався в гімназії В. Науменка й тут написав перші вірші.
1980 року відкрито Меморіальний будинок-музей М. Лисенка з трьома меморіальними кімнатами (вітальня, кабінет, їдальня), де зберігаються архів, концертний рояль, колекція народних інструментів і меблі. 22 березня 1981 року на фасаді встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфом М. Лисенка (скульптор Н. Дерегус, архітектор О. Стукалов), яка замінила мармурову 1948 року. З 1988 року музей входить до складу Музею видатних діячів української культури.