Ділянка в 1890—99 належала дружині надвірного радника Н. Хандожко та її нащадкам. 1892 року за проєктом архітектора М. Гарденіна на червоній лінії забудови вулиці було зведено двоповерховий з напівпідвалом дерев’яний житловий будинок, пізніше обкладений цеглою (№ 93). До 1899 року, ймовірно за проєктом А.-Ф. Краусса, споруджено двоповерховий флігель (№ 93-б) змішаної цегляно-дерев’яної конструкції. У головному будинку в 1898—1904 роках мешкав з родиною письменник, театральний і громадський діяч Михайло Старицький; його доньки — Марія Старицька, акторка, режисерка й педагог, та Людмила Старицька-Черняхівська, письменниця, літературний критик і громадська діячка (двічі репресована). 1920 року обидві будівлі передали житловому кооперативу «Січнівка»; після Великої Вітчизняної війни їх використовували установи. Постановою Ради Міністрів УРСР від 24 липня 1987 садибу передано Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького.
Через незадовільний технічний стан головний будинок (№ 93) у 1990-х роках розібрали, а 2001 року відновили з цегли у первісному вигляді («Укрпроектреставрація», головний архітектор проєкту наукової реконструкції Є. Рубцов). За Зводом, нова споруда не має архітектурно-історичної цінності. Флігель двоповерховий із підвалом, перший поверх цегляний, другий дерев’яний, обкладений цеглою, Т-подібний у плані, з проїздом на лівому фланзі. Оздоблений в історизмі з рисами неоренесансу із застосуванням лише цегляного декору: акцентом головного фасаду є ризаліт входу з тридільним аттиком, трикутним щипцем і круглим слуховим віконцем; міжповерховий гурт і карниз оздоблено смужками зубців і сухариків. Звід називає його зразком рядової житлової забудови міста кінця XIX — початку XX століття. За даними Зводу, флігель використовувався під офіс; проєкт реставрації передбачав пристосування приміщень під театральну вітальню й виставкові зали музею.