Звід називає будинок 1909 року, у якому проживав М. М. Ковалевський. Внутрішнє планування чітко ділило житлову частину з парадними сходами й господарську з чорними; сходи гранітні, кімнати оздоблено ліпленим декором, на подвір’ї перед флігелем були підземні служби з цегли та бетону. 1966—69 років по фронту ділянки споруджено шестиповерховий житловий будинок, у 1990-х флігель добудовано двома поверхами та мансардними приміщеннями. Нині він шестиповерховий з підвалом і мансардами, цегляний, Т-подібний у плані, з мансардним дахом. Фасад оздоблено в історизмі з елементами середньовічної європейської архітектури: центральну вісь підкреслено розкріповкою, головний вхід виділено рустуванням (раніше його прикрашало піддашшя на металевих стовпчиках, не збереглося), а вікна чергуються — видовжені прямокутні, лучкові й напівциркульні; фасад завершено карнизом із візерунком цегляного мурування. До 1990-х будинок використовувався як житлово-офісний.
У травні 1917 — квітні 1918 року тут мешкав Микола Ковалевський (1892—1957) — кооператор, публіцист, громадсько-політичний і державний діяч, нащадок Івана Ковалевського, генерального осавула в уряді гетьмана Богдана Хмельницького. У 1912—14 роках навчався в Київському комерційному інституті, 1914 року ввійшов до Київського комітету українських есерів і брав участь у написанні програми партії. Після арешту в лютому 1914-го та тимчасового ув’язнення в Лук’янівській тюрмі переїхав на Полтавщину, займався кооперативною діяльністю. На установчому з’їзді УПСР у Києві 4—5 квітня 1917 року його обрали головою партії, а на Всеукраїнському національному конгресі (6—8 квітня 1917) — членом Української Центральної Ради. З травня постійно жив у Києві: очолював фракцію УПСР у Центральній Раді та Українську селянську спілку, редагував газету «Народна воля», у складі делегації УЦР вів переговори з Тимчасовим урядом. 25 жовтня увійшов до Крайового комітету охорони революції в Україні, а на сьомих загальних зборах УЦР (29 жовтня — 2 листопада 1917) його затвердили генеральним секретарем продовольчих справ, і цю посаду він обіймав до 29 квітня 1918 року. Від Полтавського виборчого округу його обрали членом Всеросійських Установчих зборів. Після гетьманського перевороту виїхав з Києва, перебував на нелегальному становищі, у червні 1918-го був заарештований і до грудня утримувався в Лук’янівській в’язниці; його звільнив Український військовий ревком, що підняв повстання напередодні вступу в Київ військ Директорії. 1919 року емігрував, жив в Австрії, Польщі, Румунії, займався журналістикою, був одним із редакторів «Енциклопедії українознавства». Помер в Інсбруку.