Маріїнську громаду сестер-жалібниць засновано 1878 року при дамському комітеті Київського управління Російського товариства Червоного Хреста. Спочатку вона містилася при Олександрівській міській лікарні (нині Центральна міська клінічна лікарня на Шовковичній, 39/1), якийсь час винаймала приміщення на розі нинішніх вулиць Велика Васильківська та Жилянська. Громада опікувалася підготовкою й утриманням сестер-жалібниць; з 1880 року при ній діяла безкоштовна амбулаторія, згодом — відділення на Подолі. Утримувалася на пожертви приватних осіб, Товариства Червоного Хреста, Києво-Печерської лаври, Міської управи. Сестри відіграли значну роль у допомозі пораненим під час Першої світової війни.
Садибу громада придбала 1881 року завдяки пожертві Н. Терещенка. У 1882—83 тут звели два будинки за проєктами архітекторів В. Ніколаєва та В. Сичугова (не збереглися): один — для громади, другий — для амбулаторії, аптеки й лікарні на 12 ліжок. У 1901—02 за проєктом військового інженера Д. Седельникова, який проєктував і керував будівництвом безкоштовно, споруджено лікарняний корпус — двоповерховий, цегляний, Н-подібний у плані, в стилі історизм у традиціях класицизму із цегляним декором. Він розташований у глибині подвір’я паралельно вулиці. У 1913—15 за проєктом архітектора В. Рикова (скульптурне опорядження — скульптор Ф. Балавенський) зведено головний будинок: основні будівельні роботи й освячення — 1913 року, облаштування тривало до 1915-го.
Головний будинок триповерховий, тинькований, на рустованому першому поверсі, у плані Ш-подібний, із коридорною системою; має три входи, що дозволяє зонувати приміщення за функціями. На першому поверсі були аптека й амбулаторія, на другому й третьому — житлові приміщення сестер-жалібниць, навчальні курси, приймальна зала й домова церква Покрови Пресвятої Богородиці. Оздоблений у стилі історизм у формах неокласицизму з жовто-вохристим фарбуванням і білими деталями. Тридільна композиція фасаду має центральний і два бічні ризаліти, увінчані фронтонами. У центрі — портик із чотирма колонами коринфського ордера, над ним — чотири антиквізовані жіночі скульптури, узагальнене уособлення сестер-жалібниць; аттик із люкарнами обрамлено гірляндами з волют, листя й грон винограду. У тимпанах бічних фронтонів — трифігурні барельєфи: «Бинтування пораненого» і полегшення страждань хворого чи вмираючого. Замкові камені дверних обрамлень прикрашені жертовниками з вогнем та двома переплетеними зміями. Скульптури й багато інших деталей фасаду сильно пошкоджені. У 1944—46 було проведено ремонт.
Лікарня мала 41 ліжко, з них 29 безкоштовних; на першому поверсі лікували жінок, на другому — чоловіків. Курсами завідував і був головним лікарем у 1910-х М. Миловидов. На дворічних курсах для сестер викладали, у лікарні працювали й брали участь у діяльності громади відомі лікарі та вчені Є. Афанасьєв, М. Вашетко, М. Нещадименко, О. Павловський, В. Підвисоцький, І. Руберт, К. Тарасов, І. Титов, К. Трітшель, Ф. Яновський та ін. Опікувалися громадою у різний час дружини генерал-губернаторів та командирів корпусів.
15—18 квітня 1918 року в головному будинку громади відбувся 1-й з’їзд Товариства Червоного Хреста України, з якого веде початок національна добровільна громадська організація. На з’їзді обрано Організаційний комітет у складі професора Київського університету М. Дітеріхса, лікарів С. Кобзаренка, Є. Лукасевича та ін. Згодом у приміщенні відбувся з’їзд товариства з представниками медико-санітарних організацій Союзу земств і Союзу міст.