Звід називає цей будинок житловим будинком кінця XIX — початку XX століття, в якому проживали Я. Маркович, В. Науменко та К. Остроградський; опису архітектури в статті немає, тож розповідає вона про мешканців.
У 1904—1911 роках у будинку мешкав Володимир Науменко (1852—1919) — філолог, історик, педагог, громадський діяч. Він викладав російську словесність у Володимирському кадетському корпусі (з 1893), Фундуклеївській жіночій гімназії (з 1899) та Другій чоловічій гімназії (з 1873), на уроках використовував матеріали з історії української літератури. 1903 року вийшов у відставку, а 1905-го заснував власну гімназію (до 1914 — її директор), яку вважали однією з найкращих у місті; з 1912 вона стала базовою для Товариства сприяння середній освіті. 1902 року у складі української делегації їздив до Санкт-Петербурга до прем’єр-міністра С. Вітте домагатися скасування Емського указу 1876 року; працював експертом у комісії Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук на чолі з академіком О. Шахматовим, яка підготувала записку з вимогами свободи українському слову. Був членом Старої Громади (з 1875), на початку XX століття — її фактичним головою, головним редактором журналу «Киевская старина» (з 1893) та його видавцем (1902—06). Разом з іншими членами Громади в 1880-х почав збирати матеріали для «Словаря української мови», редагував і доклав зусиль до його друку (вийшов у 1907—09 роках у чотирьох томах, упорядник Б. Грінченко). Очолював Київське товариство грамотності (1897—1907), 1906 року був одним із фундаторів Українського наукового товариства в Києві, 1907-го видавець його органу — журналу «Україна», що став спадкоємцем «Киевской старины». 1905 року входив до засновників Київської організації партії кадетів і разом з істориком І. Лучицьким видавав її друкований орган — газету «Свобода и право». З 1902 року — член Київської «Просвіти», брав участь у діяльності Історичного товариства Нестора-літописця, Літературно-артистичного товариства, Товариства українських поступовців, Українського клубу. Опікувався могилою Т. Шевченка у Каневі, був співзасновником першого музею поета «Тарасова світлиця» на Шевченковій горі (1884), 1902 року придбав цю ділянку; 1909-го ввійшов до складу Об’єднаного комітету зі спорудження пам’ятника Т. Шевченкові в Києві (ідея не здійснилася); 1910 року домагався офіційної реєстрації Товариства благоустрою та охорони могили поета, співзасновником якого був, але уряд відмовив. Досліджував історію української літератури, написав кілька навчально-методичних праць і спогади. Раніше мешкав на вул. Тарасівській, 5, звідси переїхав на сучасну вулицю Гетьмана Павла Скоропадського, 23/1.
У 1901—06 роках у будинку жив Костянтин Остроградський (1863—?) — архітектор, працював у будівельному відділенні Київського губернського правління та Управлінні Південно-Західної залізниці, автор проєкту будинку електричної станції Лук’янівського парку міської залізниці. У 1903—05 роках мешкав Яків Маркович (1872—1963) — вчений у галузі теорії та розрахунку ковальських машин ударної дії, з 1913 ад’юнкт, з 1916 професор політехнічного інституту.