Житловий будинок 1900-х років вирішено в модернізованих формах цегляного стилю з геометричним подрібненим декором. Симетричний головний фасад вирізняється чітким ритмом вертикальних і горизонтальних членувань; у композиції домінують двовіконні фланги, підкреслені пласкими й гранчастими (на четвертому — п’ятому поверхах) лопатками, виступними аттиками, строєними вікнами та трикутними фронтонами. Два ряди балконів утворюють додаткові вертикальні осі. Вікна прямокутні, видовжених пропорцій; вхід у центрі підкреслено арковим отвором і порталом з кронштейнами під фігурним сандриком. Будинок увінчує модерністичний карниз великого виносу. За Звідом, архітектура споруди вирізняється посиленням раціональних основ із одночасним переплетінням різних мистецьких течій початку XX століття.
На початку XX століття в будинку мешкала Катерина Массіні (1840—1912), оперна співачка (сопрано) і педагог. Вона виступала на оперних сценах Мілана, Мадрида, Лісабона, Одеси, Києва (1874—78) та Москви. Композитор П. Чайковський присвятив їй романс «Він так мене кохав». У ці роки давала приватні уроки; серед учнів — Є. Горянський, Т. Леліва-Копистинський, Д. Рознатовський, М. Ростовська та інші. Померла в Києві.
З 1920-х років (з перервою 1941—45) у квартирі № 5 проживав Макс Губергріц (1886—1951), терапевт, академік АН УРСР (з 1948). З 1920 року завідував кафедрою спеціальної патології і терапії Київського медичного інституту, з 1928-го керував клінікою та кафедрою пропедевтики внутрішніх захворювань, якій після смерті вченого присвоєно його ім’я. Одночасно очолював клініко-експериментальні відділи науково-дослідних інститутів ендокринології (1932—34) й харчування (1930—41), а з 1945 року був науковим керівником останнього. Досліджував проблеми фізіології та патології кровообігу й травлення, лікування болю, грудної жаби, виразкової хвороби; одним із перших у вітчизняній науці звернувся до проблем функціональної діагностики і патології підшлункової залози. Тепер у напівповерсі розташовано салон краси та кафе.