Садиба на Саксаганського має довгу передісторію. Верхня тераса в тилу ділянки призначалася під сад. 1873 року на місці флігеля збудували новий — двоповерховий, на цегляному підвалі, без декору — і сарай. 1885-го на замовлення М. Голованьової замість крамнички на незабудованій частині фронту, праворуч від сучасного № 34, звели двоповерховий дерев’яний будинок; це перша з відомих київських споруд архітектора Е. Брадтмана. Протягом 1880–1890-х років власники ділянки змінювалися, забудова істотно не доповнювалася. Від кінця 1890-х до 1911 року садиба належала діячеві міського самоврядування, членові Либідської дільничої підкомісії з оцінки нерухомості при Міській думі Ф. Білокренцю.
1911 року її придбав київський купець і домовласник Е. Манов. Наступного року всю стару забудову знесли, а по фронту вулиці звели п’ятиповерховий прибутковий будинок за проєктом архітектора Ф. Троуп’янського. Спершу на першому поверсі були дві п’ятикімнатні квартири, на інших — по три, загалом по 16 житлових кімнат на поверсі; невеликі квартири були й у підвалі. Будинок цегляний, у плані Т-подібний, із цокольним поверхом; у центрі — квадратні парадні сходи під великим скляним ліхтарем і ліфт, чорні сходи розташовані асиметрично.
Фасад на 11 віконних осей оздоблено в стилі пізнього модерну з елементами неоампіру: домінують вертикалі двох бічних п’ятигранних еркерів, продовжені над дахом щипцями з трифоріями, середню частину вінчає приземкуватий фронтон, нижню тиньковано під руст. Центральну вісь підкреслено вхідним порталом, декоративним портиком на рівні другого поверху та двофігурним барельєфом на тему добробуту між третім і четвертим поверхами. Поєднання відкритої жовтої цегли (тепер пофарбованої) з декоративним тиньком різної фактури відігравало важливу роль у вигляді фасаду, а круглі вікна п’ятого поверху на дворовому боці несуть ознаки майбутнього конструктивізму. Звід називає будинок однією з найкращих споруд забудови вулиці початку XX століття.
1915 року в квартирі № 3 на другому поверсі оселився Лев Осипович Фінкельштейн (1873–1948), лікар-педіатр, доктор медицини з 1901 року. Він був ординатором і директором притулку «Ясла» Київського губернського земства, головним лікарем дитячої Лук’янівської лікарні, професором Інституту народної освіти, приват-доцентом Київського медінституту, а в 1925–1941 роках завідував там кафедрою дитячих захворювань. Його праці присвячено лікуванню туберкульозу, ревматизму, пневмонії, рахіту, вірусних інфекцій та інших дитячих хвороб. 1919 року будинок націоналізували, за радянських часів приміщення переплановано; у 1990-х мешканців відселили, частину інтер’єрного декору знищено, а на головному фасаді втрачено первісні ґрати балконів над еркерами й барельєф над центральним вікном другого поверху. Тепер будинок на капітальному ремонті.