Будинок 1910—11 років, п’ятиповерховий з боку вул. Саксаганського, шестиповерховий з боку вул. Антоновича (раніше Горького), цегляний, пофарбований, у плані ускладненої Р-подібної конфігурації, двосекційний, із входами й проїздом на подвір’я з Саксаганського. Оздоблений в історизмі у формах модернізованої неоготики, асиметричний за композицією. Зрізане наріжжя акцентовано еркером і високою шатровою вежкою. Вуличні фасади різні за довжиною, мають переважно вертикальне членування: флангові тривіконні розкріповки й двовіконні еркери, один із яких (з боку Саксаганського) визначає вісь входу. Вікна дво- і тристулкові, на рівні четвертого (на Антоновича — п’ятого) поверху оздоблено «тюдорівськими» сандриками. Неоготичні щипці з пінаклями над еркерами і вінцеві фронтони трикутного абрису над розкріповками доповнюють балкони з металевими ґратами. Фасади прикрашено цегляним орнаментом. Звід називає будинок цікавим зразком багатоквартирної споруди пізньої стилізаторської течії модерну з використанням елементів готики. У 1980-х роках проведено капітальну реконструкцію: старі дерев’яні перекриття замінено залізобетонними, частину завершень втрачено, нижній поверх з боку наріжжя й вул. Антоновича облицьовано полірованим лабрадоритом.
У 1910-х роках у будинку не раз бував письменник Ісаак Бабель (1894—1940), який тоді вчився у Київському комерційному інституті. Він зустрічався з власником будинку, щоб укласти торговельні угоди від імені свого батька з Одеси, і тут познайомився зі своєю майбутньою дружиною Є. Гронфайн, дочкою домовласника. Під час візитів до Києва 1925 і 1927 року Бабель також зупинявся за цією адресою. У 1920-х тут мешкав Микола Стасюк, політичний і кооперативний діяч: один із засновників Української Центральної Ради 1917 року, член Малої Ради, генеральний секретар харчових справ, заступник голови ЦК Селянської спілки. Після поразки Української революції емігрував, 1920-го повернувся, працював у ВУАН, 1931 року його репресували у справі «Українського національного центру». З 1905 до 1941 року (з перервами) у квартирі № 7 секції № 35 жив Єгошуа Шейнін (1890—1948), хоровий диригент, композитор, педагог: у 1929—39 керував першою і єдиною в країні єврейською музично-хоровою капелою «Євоканс», з якою гастролював в Україні, Білорусі, Росії, Європі й США, а на початку 1930-х був композитором Київського державного єврейського театру. 1940 року очолив хор Українського радіо, а помер 1948-го в Німеччині, де був художнім керівником ансамблю пісні й танцю. За даними Зводу, на першому поверсі містився ювелірний магазин.