Перше писемне свідчення про монастир святих Флора і Лавра на Подолі — грамота 1566 року короля Сигізмунда II Августа, що підтверджувала права панів Гулькевичів. Протопоп Яків Гулькевич, намісник Софійського собору в 1560-х, став господарем обителі не раніше 1559 року; за свідченням онука, він заклав церкву й розбудував монастир. Його наступником був син Богуш, митрополичий намісник близько 1575–89 років. Усі споруди тоді були дерев’яні й стояли під Замковою горою. 1642 року Іоанн Гулькевич, чернець Києво-Печерської лаври, відмовився від спадкових прав на користь ігумені й черниць. Після пожежі 1639 року відбудову фінансувала родина ігумені Агафії Гуменицької (1640-ві – 1656); грамотою 1646 року короля Владислава IV за монастирем закріпили розширену територію. Пожежа 1651 року знищила обитель, до 1655 її відбудували; монастир підтримували гетьмани Павло Тетеря, Петро Дорошенко, Дем’ян Многогрішний. На початку XVIII ст. сюди перевели черниць печерського Вознесенського монастиря. 1718 року майже все згоріло, а 1722–32 років збудовано мурований собор Вознесіння. До XVIII ст. належить і дзвіниця зі Святою брамою. 1759 року коштом княгині Н. Долгорукової (в чернецтві Нектарії) відремонтовано Трапезну й зведено мури. Після пожежі 1811 року черниць тимчасово перевели на Печерськ, у квітні 1812 вони повернулися. Садибу розширили до майже прямокутної, а ансамбль сформував міський архітектор Андрій Меленський, який 1821 року увінчав дзвіницю шпилем.
Притисько-Микільська, 5 — Флорівський монастир під Замковою горою
Флорівський монастир починався не з черниць, а з родинної справи. Не раніше 1559 року протопоп Яків Гулькевич, намісник Святої Софії в 1560-х, став господарем обителі святих Флора і Лавра, заклав тут церкву й розбудував монастир. Монастир успадкував його син Богуш, а онук Іоанн, сам чернець Печерської лаври, 1642 року нарешті передав його ігумені та сестрам. Тоді все тут було дерев’яне й тулилося під Замковою горою, тож пожежі 1639 і 1651 років щоразу мало не стирали обитель з мапи. Після першої з них відбудову оплатила родина ігумені Агафії Гуменицької, сестри київського судді. На початку XVIII ст. на подвір’ї постала мурована церква Вознесіння, зведена коштом гетьмана Івана Мазепи, а 1722–32 років на місці дерев’яного собору виріс великий мурований Вознесенський храм. Звідси й подвійна назва: Вознесенський (Флорівський). Рік будівництва мурованої Трапезної, що збереглася донині, достеменно невідомий. Після великої пожежі Подолу 1811 року ансамбль переосмислив київський міський архітектор Андрій Меленський: надбудував дзвіницю двома ярусами, увінчав її високим шпилем (1821) і вміло поєднав бароко з класицизмом.
Історія
Відомі люди
Яків Гулькевич — протопоп, намісник собору Святої Софії в 1560-х, перший відомий господар монастиря; заклав тут церкву. Богуш Гулькевич — син Якова, митрополичий намісник близько 1575–89 років, успадкував монастир. Іоанн Гулькевич — чернець Києво-Печерської лаври, онук Якова; 1642 року передав монастир ігумені та черницям. Агафія Гуменицька — ігуменя з початку 1640-х до 1656 року; її родина відбудувала обитель після пожежі 1639 року. Іван Мазепа — гетьман, коштом якого на початку XVIII ст. збудовано муровану церкву Вознесіння на монастирському подвір’ї. Андрій Меленський — київський міський архітектор, автор ансамблю монастиря після пожежі 1811 року; 1821 року увінчав дзвіницю шпилем. Н. Долгорукова (в чернецтві Нектарія) — княгиня, коштом якої 1759 року відремонтовано Трапезну та зведено мури.
Джерела
Звід пам’яток історії та культури України. Київ (pamyatky.kiev.ua): https://pamyatky.kiev.ua/streets/pritisko-mikilska-vulitsya/florivskiy-voznesenskiy-zhinochiy-monastir-1620-st