Садиба з трьох боків обмежена вулицями Покровською, Боричів Тік і Покровським провулком; сучасних обрисів вона набула після перепланування Подолу після пожежі 1811 року. 1861 року її обнесли огорожею з цегляною П-подібною брамою зі східного боку; браму й огорожу відреставровано 1980 року. До 1930-х років частину території займав цвинтар.
Під час розкопок під церквою знайдено рештки давнішого храму з фресковим тиньком, залишки ювелірної майстерні з обробки бурштину XII–XIII століть і скарб срібних монет київського князя Володимира Ольгердовича (1362–1394). Будівлю атрибутують як церкву Різдва Богородиці київської вірменської громади XIV–XV століття. Імовірно, після розгрому Києва 1482 року її відновили дерев’яною; вона згоріла 1651 року. 1685 року київський купець М. Тернавіот поставив на цьому місці дерев’яну Покровську церкву, а 1766–1772 років архітектор Іван Григорович-Барський звів храм, що зберігся донині.