Історія садиби відома з кінця XVIII століття; з 1820–30-х років вона належала родині кондитерів Балабух. 1910 року ділянка включала наявні будинки і три двоповерхові цегляні флігелі (не збереглися), перед одним з будинків був сквер. У садибі містилися фабрика сухого варення, магазин і житло власників. Заїжджий двір кінця XVIII — початку XIX століття належав київському срібляреві О. Іщенку. Після пожежі 1811 року й перепланування вулиць він опинився в глибині двору, тоді ж його капітально перебудували; після купівлі садиби С. Балабухою перетворили на флігель. Це одноповерхова цегляна будівля зі склепінчастими підвалами, ґанками з кованими огорожами і класицистичним декором; 1982 року відновлено її класицистичний вигляд, а бруківкою на подвір’ї позначено напрямок старого шляху. Особняк Балабух зведено у 1830–40-х роках за проєктом архітектора Л. Станзані: двоповерховий, пофарбований у жовтий колір з білими деталями, з шестиколонною доричною галереєю й кованими ґратами на другому поверсі, з боку скверу. У другій половині XIX століття до нього добудовано двоповерховий об’єм з дерев’яною галереєю (розібрана в 1920-х, відновлена 1982). Засновник родини Семен Семенович Балабуха (1771–1853) почав варити сухе варення (цукати) близько 1797 року; справу продовжили син Микола Семенович (1800–87) і онук Аркадій. Варення Балабух отримувало нагороди на виставках, зокрема на всесвітніх у Відні (1873) і Празі (1877). 24 липня 1876 року будинок Балабух відвідали спадкоємець італійського престолу принц Умберто з дружиною Маргаритою. На час укладання Зводу в особняку був ресторан, у будівлі заїжджого двору кафе. Звід згадує номери 27 і 27-б, але не уточнює, яка з описаних будівель має номер 27.
Петра Сагайдачного, 27 — садиба кондитерів Балабух
Сухе варення Балабух мало свою прописку, і ось вона. Близько 1797 року Семен Балабуха почав варити цукати й робив це 56 років поспіль, а з 1820–30-х років його родині належала ця садиба. Тут була фабрика сухого варення, магазин і житло господарів. Справу підхопили син Микола Семенович і онук Аркадій, і варення Балабух отримувало нагороди на всесвітніх виставках у Відні та Празі. У садибі збереглися дві будівлі. Перша — заїжджий двір кінця XVIII століття, що належав срібляреві О. Іщенку; після пожежі 1811 року вулиці перепланували, і він опинився в глибині двору. Бруківка на подвір’ї досі показує напрямок старого шляху, до якого він колись виходив. Друга — особняк 1830–40-х років за проєктом Л. Станзані, жовтий з білим, з шестиколонною галереєю й кованими ґратами. 24 липня 1876 року сюди завітав італійський принц Умберто з дружиною Маргаритою. Мабуть, по варення.
Історія
Відомі люди
Семен Балабуха — засновник родини кондитерів (1771–1853), почав виготовляти сухе варення близько 1797 року і займався цим 56 років; власник садиби. Микола Семенович Балабуха — кондитер (1800–87), продовжив справу батька, 1876 року відкрив магазин сухого варення в будинку міської думи. Аркадій Балабуха — син Миколи Семеновича, успадкував магазин і перевів його на Хрещатик, 25. Микола Олександрович Балабуха — кондитер з тієї ж родини, наприкінці XIX століття збудував садибу з фабрикою на Межигірській, 3/7. О. Іщенко — відомий київський срібляр, власник заїжджого двору наприкінці XVIII — на початку XIX століття. Л. Станзані — архітектор особняка Балабух (1830–40-ві).
Джерела
Звід пам’яток історії та культури України. Київ (pamyatky.kiev.ua): https://pamyatky.kiev.ua/streets/sagaydachnogo/sadiba-balabuh-kin-1819-st