Лаврська, 9: Києво-Печерська лавра

За Друг, монастир виник 1051 року на печерах у схилах правого берега Дніпра; біля його джерел імена митрополита Іларіона та преподобних Антонія й Феодосія. Вигляд середньовічної фортеці дало будівництво в 1698–1702 роках, за ініціативою й здебільшого коштом гетьмана Івана Мазепи, кам’яних стін з вежами навколо Верхньої лаври (вежі Івана Кущника, Онуфріївська, Годинникова та інші: на першому поверсі амбразури для гармат, на другому прорізи для пищалей). Церква Всіх Святих (1696–1698) над Економічною брамою увійшла до оборонного комплексу; 1846 року браму й храм намалював Тарас Шевченко. Над карнизом першого ярусу був герб Мазепи, на початку XX століття його замінили іконою на металі, а 1999 року герб відновили; Ігор Грабар назвав церкву перлиною українського бароко. 1700 року цитадель охопила Лавру, Вознесенський монастир, храми святого Феодосія та Спаса на Берестові. Нині комплекс об’єднує 168 пам’яток, 110 з них у Державному реєстрі національного культурного надбання, 40 у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Лавра об’єднала шість монастирів; у Ближніх і Дальніх печерах спочивають 118 канонізованих ченців, серед них Нестор-літописець, лікар Агапіт, живописець Аліпій. Троїцьку надбрамну церкву збудував 1108 року преподобний Микола Святоша, колишній чернігівський князь, який три роки був тут воротарем, передав монастирю два села й заснував при церкві шпиталь; при ній працювали перекладачі й переписувачі, діяла одна з перших на Русі лікарень (згодом Больничний монастир), а Петро Могила заснував тут училище (1630–1632), що стало основою Києво-Могилянської колегії. Церкву оновили наприкінці XVII століття коштом Мазепи; після пожежі 1718 року розписали заново: олійні розписи 1734–1745 років на площі 617 м² – єдиний повністю збережений ансамбль київської школи доби бароко; фасад розписували в 1742–1744 роках Алімпій Галик, Мойсей Якубович, Іван Ковельський; останній великий розпис 1900–1902 років – група художників на чолі з В. Д. Сонiним. Успенський собор закладено 1073 року, зведено 1075–1077 років грецькими майстрами, розписано в 1082–1089 роках за участі Аліпія; у середині XVII століття додали барокові бані, наприкінці століття гетьмани Іван Самойлович та Іван Мазепа розширили собор. Після пожежі 1718 року відбудова з 1721 року вкрила його пишним ліпленням; великий іконостас подарували гетьман Іван Скоропадський з дружиною Анастасією. У 1729–1730 роках лаврські художники створили галерею добродійників, зокрема Богдана Хмельницького й Івана Мазепи. У соборі було понад 300 поховань, серед них ренесансний пам’ятник Костянтину Острозькому (1579). 1920 року монастир закрили, 1926 року він став Всеукраїнським музейним містечком; 3 листопада 1941 року собор висадили в повітря, у 1998–2000 роках відбудували. Велика дзвіниця – перша будівля Йоганна-Готфріда Шеделя (1680–1752): зведена 1731–1745 років, висота 96,52 м, діаметр основи 28,8 м, на четвертому ярусі з 1744 року годинник (теперішній 1903 року, без циферблата, лише бій); на першому ярусі був архів, на другому бібліотека; 374 сходинки. Наприкінці XIX – на початку XX століття до Лаври щороку приходило понад 150 тисяч прочан.

Іван Мазепа, гетьман, звів мури з вежами 1698–1702 років, оновив Троїцьку церкву й розширив Успенський собор; Микола Святоша (бл. 1080–1143), чернігівський князь, чернець, збудував Троїцьку надбрамну церкву 1108 року; Петро Могила, митрополит, заснував училище при Троїцькій церкві; Нестор-літописець, Агапіт, Аліпій – печерські ченці; Антоній і Феодосій Печерські, засновники монастиря; Іван Скоропадський й Анастасія Скоропадська, подарували іконостас Успенського собору; Алімпій Галик, Мойсей Якубович, Іван Ковельський, лаврські малярі; Тарас Шевченко, малював Економічну браму 1846 року; Йоганн-Готфрід Шедель (1680–1752), архітектор Великої дзвіниці.