Після пожежі 1811 року ділянку надали дружині П. Лобка, а його спадкоємці в 1830-х роках продали її купцю Ф. Курлюкову. На її місці стояв будинок знаменитого киянина, сотника С. Туптала, соратника гетьмана Богдана Хмельницького. Сучасну нумерацію садиба отримала після 1899 року. Історія в сучасних межах розпочалася 1867-го, коли В. Барщевський купив частину садиби; 1874 року він здав її в оренду купцю П. Полякову, 1886-го її придбав І. Дмитрієв, який вів будівництво за проєктами арх. В. Ніколаєва. 1895 року в глибині ділянки звели двоповерховий Г-подібний флігель у цегляному стилі за проєктом арх. О. Кривошеєва.
1897 року власник М. Маслеников спершу запланував триповерховий будинок, а тоді вирішив підвищити прибутковість і звести чотириповерховий — проєкт переробили. Симетричний фасад підкреслено двома ризалітами, декор (зубчики, поребрик, рустування, модульйони) змодельовано з цегли, а вікна другого–третього поверхів об’єднано здвоєними пілястрами. Того ж року за проєктом О. Кривошеєва у двоповерховому будинку 1830-х років дерев’яний другий поверх замінили цегляним — це один з небагатьох київських будинків епохи класицизму.
1905 року садибу придбала Б. Покрас, 1908-го власником став А.-И. Покрас, 1916-го її продали Л. Буху, а того ж року — Б.-Е. Лишак, останній власниці. У різні роки тут працювали бакалійна крамниця, торгівля бубликами, кондитерська, завод штучної олії фірми «Перемога», слюсарна, перукарня, майстерні, а у флігелях — фабрика цукерок. 1990–1991 років тут виконали дрібні ремонтні роботи.