У 1840–1850-х роках майном володіла Є. Бабаєва, вдова почесного громадянина, тульська купчиха 2-ї гільдії; забудову складали житлові будинки та крамниці. 1861 року майно придбав купець 3-ї гільдії М. Борисов і наприкінці 1860-х (приблизно 1868–1869) повністю оновив забудову: спорудив наріжний двоповерховий будинок № 1/2 за типовим проєктом № 1 (сім віконних осей на фасаді) та цегляні одноповерхові крамниці, переробив старі крамниці на двоповерховий будинок, перебудував дерев’яний будинок. Креслення всіх споруд підписані арх. Ф. Головановим, хоча були варіантами типових проєктів. Цей етап забудови належить до київської архітектури того періоду, що майже знищена в сучасному місті.
1898 року майно перейшло до синів М. Борисова, які звели двоповерховий цегляний будинок на червоній лінії вулиці Хорива (№ 1; автор проєкту невідомий). 1903-го садибу придбав А. Суворов; до 1911 року він побудував ще один, триповерховий прибутковий будинок у стилі модерн (№ 1-г). Тепер у ньому розміщено університет «Україна».
Головний будинок (№ 1/2) на розі з Житньоторзькою площею — двоповерховий з мансардним півповерхом, цегляний, тинькований. Його фасади вирішено під впливом пізнього класицизму: вікна першого поверху прямокутні, другого — півциркульні, з лиштвами й архівольтами та пілястрами доричного ордера. Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х будинок надбудували мансардою й потинькували фасади, що змінило його первісний вигляд. Садиба — типовий зразок забудови Подолу середини XIX — початку XX століття; тепер у ній офісно-торговельні приміщення.