За Друг, на садибі Івана Мазепи, 13 містився Військово-Микільський собор. Коштом гетьмана Івана Мазепи в 1690–1696 роках тут звели церкву святого Миколая, соборний храм Пустинно-Микільського монастиря, що тоді існував при Миколаївській церкві на Аскольдовій могилі; коли князь Д. Голіцин збудував для монастиря нову церкву «Малий Микола», мазепинський храм назвали «Великий Микола». Собор у стилі українського (мазепинського) бароко будував московський зодчий Йосип Старцев, який тоді ж зводив собор Братського монастиря (1693); дослідники, зважаючи на стилістичну відмінність його московських і київських споруд, припускають, що він був підрядником, а автором міг бути архітектор Іван Зарудний, українець за походженням. Іконостас 1696 року коштом київського міщанина Созонта Балики мав висоту 15,5 м, ширину 22 м, сім рядів ікон і статуї ангелів. Одночасно звели одноповерхову муровану трапезну, а на лінії вулиці барокову триярусну дзвіницю, де 1750 року влаштували церкву Благовіщення; у 1890-х її реконструювали, у 1918-му вона постраждала від обстрілу, 1922 року її відновили. 1831 року братію перевели до «Малого Миколи», а собор передали військовому відомству як спільний для всього гарнізону; держава давала на нього 3 тисячі рублів щороку. 1896 року з нагоди 200-річчя першого богослужіння собор капітально відремонтували з перезолоченням бань. У 1858–1875 роках тут служив Микола Данилович Проценко (після 1830–1902), батько міського голови В. М. Проценка; деякий час регентом хору був дядько співачки Марії Литвиненко-Вольгемут, яка юнкою співала в цьому хорі. Під час обстрілу в січні 1918 року в собор влучило 35 снарядів, у дзвіницю 28. У 1922–1923 роках тут працювала міська лісопильня, на початку 1930-х власником став військовий відділ; собор, дзвіницю, мури й Економічну браму знищили в 1934–1935 роках, трапезну розібрали в 1960-х. Знак «Вічний Київ» 2009 року (скульптор і архітектор Франк Майснер) має форму кулі з рельєфами храмів, збудованих чи відреставрованих коштом Мазепи.
Івана Мазепи, 13: тут стояв Мазепин собор
Там, де тепер Палац дітей та юнацтва, стояв «Великий Микола», собор, збудований коштом гетьмана Івана Мазепи в 1690–1696 роках. Тринавовий, шестистовпний, п’ятибанний, з незвично високими стінами й західним фронтоном у розкішному ліпленні. Барковий іконостас 15,5 метра заввишки й 22 завширшки подарував київський міщанин Созонт Балика. Збудував собор московський зодчий Йосип Старцев, але дослідники підозрюють, що проєкт був чужий, можливо, українця Івана Зарудного. 1831 року собор віддали військовим, звідси назва «Військовий Микола». Кажуть, імператор Микола I спитав тут, чи моляться за фундатора, і почув «так», хоча по всій імперії Мазепу анафемували. У 1917–1918 роках тут був табір Січових стрільців, а 22 травня 1919 року Василь Липківський уперше відправив тут літургію українською, на музику Миколи Леонтовича. У 1934–1935 роках собор, дзвіницю й мури знищили; 2009 року на його місці поставили знак «Вічний Київ».
Історія
Відомі люди
Іван Мазепа, гетьман, фундатор собору; Василь Липківський (1864–1937), протоієрей, 22 травня 1919 року вперше відправив тут літургію українською; Микола Леонтович (1877–1921), композитор, написав для неї літургію й диригував хором; Созонт Балика, київський міщанин, подарував іконостас 1696 року; Іван Зарудний, архітектор, можливий автор проєкту; Микола Проценко (після 1830–1902), священник собору в 1858–1875 роках; Марія Литвиненко-Вольгемут (1892–1966), співачка, юнкою співала в соборному хорі; Йосип Старцев, московський зодчий, будівничий собору.
Джерела
Друг О. Вулицями старого Києва. Львів: Світ, 2013, с. 311–313