Триповерховий будинок на високому цоколі, зведений для Київської художньої школи, з бічними крилами, що утворюють неглибокий курдонер, і напівциркульним ризалітом з тильного боку. Збудований з ефективних керамічних каменів, перекриття і сходи — з монолітного залізобетону, фасади оздоблено теразитовим тиньком. Головний акцент — шестиколонний портик із гранчастими колонами стилізованого іонічного ордера; у вестибюлі — широкі тримаршові сходи. Яскравий зразок звернення радянської архітектури до класичної спадщини.
Попередником музею був Київський музей старожитностей і мистецтв, започаткований археологічною виставкою 1899 року і відкритий на Грушевського, 6. З 1919 року — Перший державний музей, з 1924-го — Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Шевченка, з 1991-го — Національний музей історії України. Тут понад 600 тис. предметів — від стоянок Мезина, Пушкарів і Кирилівської до трипільської культури, давньоруських міст, нумізматики й етнографії. Філіал — Музей історичних коштовностей у Лаврі. З музеєм пов’язані М. Біляшівський, Ф. Ернст, В. Козловська, П. Курінний, О. Оглоблин, В. Хвойка, Д. Щербаківський та ін.
Під будинком і довкола — городище Кия V–IX ст., яке за літописом і археологією ототожнюють з «градом Кия». Досліджували В. Хвойка (1907–1908), Д. Мілєєв, Ф. Мовчанівський, М. Каргер, С. Кілієвич, П. Толочко. Відкрито язичницьке святилище, житла V–VIII ст., рештки палацових споруд, які пов’язують з літописною згадкою під 945 роком. У IX–X ст. частина «граду» стала дитинцем давнього Києва.
1988 року тут відкрили пам’ятний знак першій школі на Русі (ск. В. Шишов, арх. А. Милецький) — колону з червоного граніту з цитатою з «Повісті временних літ».