Будинок 1968 року, у якому проживали відомі діячі культури. У наведеному тексті Зводу архітектурного опису немає, йдеться лише про мешканців.
У квартирі № 47 на третьому поверсі в 1968–1995 жив Олександр Герасимович Ануров (справж. — Онуров; 1914–1995), народний артист УРСР (з 1976); з 1953 працював у Київському академічному російському драматичному театрі ім. Лесі Українки, де зіграв ролі Серебрякова, Петра, Черкуна, Дороднова, Ведерникова, Васіна, Теодоро, Вуланда та інші; у кіно — Гурін у «Думі про Ковпака» (1975–76), вчитель історії у «Жінки жартують серйозно» (1980), інженер Бочкарьов у «Танкодромі» (1981). У тій самій квартирі в 1968–2003 жила його дружина Віра Леонідівна Предаєвич (1928–2003), народна артистка України (з 1996), яка закінчила Київський театральний інститут ім. І. Карпенка-Карого (1948) і з 1953 у театрі ім. Лесі Українки зіграла понад сто ролей, серед них Лілія в «Дочці прокурора» Ю. Яновського, Хеся в «Моралі пані Дульської» Г. Запольської, Настя в «На дні» М. Горького, Ірина в «Трьох сестрах» А. Чехова та Джуліана в «Історії однієї пристрасті» Г. Джеймса. У 1968–1980 у квартирі № 7 мешкав Вадим Борисович Гомоляка (1914–1980) — композитор, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1958), у 1958–1976 голова правління Українського відділення Музфонду СРСР. Творчість його різноманітна (балети, музичні комедії, музика до вистав і фільмів, оркестрова та інструментальна музика, хори, романси), але переважає симфонічна й балетна. У роки проживання в цьому будинку він написав музичну драму за мотивами «Страшної помсти» Гоголя, балет «Либідь» (1973), симфонічну поему «У парку «Вічної слави»» (1974), концерти для інструментів з оркестром, музику до фільмів «Анничка» (1968) та «Ні пуху, ні пера» (1974). Ще один мешканець, ім’я якого не збереглося в наведеному фрагменті, з 1951 був художником-постановником Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка: у ці роки оформив стрічки «Дума про Ковпака» (1975–80), «Талант» (1977), «Бунтівний „Оріон“» (1978), «Від Бугу до Вісли» (1980), «Якщо ворог не здається…» (1982), «Добрі наміри», «І ніхто у світі» (1985), «І в звуках пам’ять відгукнеться» (1986), «Війна» (1987–90), «Добрий бог» (1990), а 1975 року — театральну виставу «Закохана витівниця» за Лопе де Вегою у Запорізькому українському музично-драматичному театрі; його ескізи експонувалися в Лондоні, Парижі та інших містах. Станом на 1984 на першому поверсі були магазини.