Будинок заселено в жовтні 1951 року. У ньому вперше в Києві використано спеціальну лицьову цеглу, керамічні карнизні блоки та колони (у лоджіях четвертого поверху). У підвалі первісно містилися склади магазинів, пральня й дров’яники.
П’яти–шестиповерховий із підвалом, цегляний, облицьований білою лицьовою офактуреною цеглою, у плані Г-подібний. Складається з чотирьох секцій з одно-, дво-, три- та чотирикімнатними квартирами, на першому поверсі — магазини; усі квартири мають балкони. Центральну п’ятиповерхову частину з мансардою поставлено з відступом від червоної лінії вулиці — для розширення тротуару, а наріжна секція й права бічна частина висунуті ближче до вулиці й мають чотирисхилий дах із черепицею. Композиційний вузол — наріжна шестиповерхова частина з чотириколонним портиком на рівні першого–другого поверхів і шестиколонним накладним портиком дрібнішого масштабу на рівні третього–четвертого; верх першого портика — відкрита тераса з балюстрадою, верхній портик завершується балконом із металевою огорожею. Входи в півциркульних нішах прикрашено мотивами українського орнаменту; скульптури перед під’їздами не встановили. Ритм лоджій третього–п’ятого поверхів з елементами ордерної системи об’єднує фасади. Лиштви й ліплені деталі колонади з керамічних блоків укладено разом із кладкою стін, цоколь і перемички над вітринами — з природного каменю світлого тону.
Звід називає будинок цікавим зразком архітектури повоєнного відродження Києва: його вважали зразковим, а неординарний вигляд, світле тло стін із вільно розміщеними об’ємами, черепиця, лицьова цегла й керамічні колони стали основою для серії аналогічних споруд у центрі міста. Станом на 1963 на першому поверсі були магазини.