Садибу на цій ділянці першими з відомих власників мали дворяни Домбровські, яким належала й суміжна ділянка з тилу. Згодом її купила А.-Х. Надлер, а за її заповітом 1900 року майно в рівних частках отримали троє дітей. 1909-го ділянку купило подружжя М. і Р.-Л. Лещинських. За заповітом купця М. Лещинського 1916 року будинок передали в довічне володіння дружині, а в повну власність — синові, інженеру-будівельнику І. Лещинському; станом на 1918 власницею лишалася Р.-Л. Лещинська. На їхнє замовлення 1910–1911 років зведено багатоповерховий прибутковий будинок, автором проєкту якого, вірогідно, був І. Лещинський.
Будинок належав до дорогого житла з високим рівнем комфорту: перекриття по бетонних балках, мармурові парадні й гранітні чорні сходи, паркетні підлоги, ліплення на стелях, мармурові підвіконня, пічне опалення. У підвалі було вісім квартир, на першому поверсі — 15 магазинів і дві квартири, на другому–п’ятому — багатокімнатні квартири. У різний час тут працювали перукарня, їдальня, нікелювальна майстерня, магазини письмового приладдя «Економія», бакалії, аптека, книгарня, крамниця шкіри та товариство братів «Нобель». У садибі були електричне освітлення, каналізація, чотириповерховий флігель і цегляний одноповерховий будинок (не збереглися); територію впорядковано, тротуар викладено бетонними плитками. Будинок постраждав від пожежі (дата у Звіді не названа) і був відновлений із заміною пічного опалення на центральне.
Через спад рельєфу будинок має шість поверхів з боку Саксаганського і п’ять — з боку Великої Васильківської. Він цегляний, тинькований, жовтий із білим і сірим декором, П-подібний у плані з виступами; перекриття бетонні. Композиція обох фасадів симетрична: центральну вісь з боку Великої Васильківської підкреслює великий вигнутий аттик із вензелем «М» і «Л». Ряди вікон другого й п’ятого поверхів мають сандрики, що творять суцільну ламану лінію; збереглися балкони з ажурними решітками. Наріжжя акцентовано гранчастим еркером другого–четвертого поверхів з балконом і вигнутим аттиком, оздобленим сірою цементною крихтою. Вінцевий карниз прикрашають підвіски й фестони з лаврового листя. Частково збереглися металева огорожа сходів та метласька плитка підлоги.
У квартирі № 20 1917 року жив Бер Мойсейович Борохов (1881–1917) — один із засновників партії «Поалей Ціон», кандидат до Установчих зборів; у вересні 1917 він виступив у Києві на з’їзді поневолених народів. Помер від запалення легенів, похований на Лук’янівському єврейському цвинтарі; 1963 року, під час знищення цвинтаря, його прах перевезено до Ізраїлю. За цією адресою працювало також кооперативне єврейське видавництво «Культур-Ліга» (у 1930-х перетворене на «Нацменвидав»). Станом на 1977 на першому поверсі були магазини, у напівпідвалі — ресторан.