1891 року на публічному торзі половину майна садиби придбав капітан П. Сербінов, чоловік однієї з дочок В. Пілянкевича; забудова тоді була майже без змін — дерев’яний одноповерховий будинок на червоній лінії, у дворі двоповерховий з мезоніном, каретний сарай, стайня й дровітня. 1911 року нерухомість придбав купець першої гільдії Л. Апштейн, який уже володів сусідньою садибою № 38; на його замовлення побудовано нинішній будинок (автор проєкту не встановлений). 1917 року Апштейн продав садибу А.-С. Браславському. 1918 року здавалося в оренду 22 приміщення: на першому поверсі три магазини й квартира, на другому—шостому по дві шести- та п’ятикімнатні квартири з паркетом, ліпленням, альфрейними розписами й кахлевими грубами; у напівпідвалі — фабрика Х.-Л. Яровського. На першому поверсі також були молочарня акціонерного товариства «Ляк», магазин взуття С. Капника, фармацевтичний склад М. Новогрудського; у дерев’яному флігелі — склади Х. Гуревича (не збереглися). У 1920-х роках садибу націоналізовано, а житловий кооператив орендував приміщення; на початку 2000-х над будинком надбудували мансарду.
Шестиповерховий, цегляний, Т-подібний у плані, з дворовим ризалітом. Стиль — пізній модерн із класицистичними елементами; вісь симетрії підкреслено гранчастим еркером, а фасад завершує щипець з овальною люкарною та рельєфом у вигляді «хвилі, що набігає». Стрічковий балкон третього поверху спирається на чотири кронштейни, вінцеву частину акцентує розірваний пояс із синіх глазурованих кахлів (метласька плитка). У парадному збереглися мармурові сходи з ажурною огорожею в стилі модерн та підлога з метласької плитки з мотивом меандру. Звід оцінює споруду як цінний зразок житлового модерну. Вулиця Велика Васильківська в джерелі — Червоноармійська.