Історію садиби простежено з 1880-х років, коли нумерація вулиці була іншою: нинішня ділянка № 108 утворилася після об’єднання двох сусідніх садиб — № 120 і № 122 (після перенумерації 1898 року — № 122 і № 124). У 1880-х садибою № 120 володів надвірний радник А. Липоман: на ділянці в 300 кв. сажнів стояли одноповерховий дерев’яний будинок під бляшаним дахом, дерев’яні флігелі, сад і двір. Садиба № 122 належала М. Вольфові, а з 1885 року — В. Рейс і мала таку саму забудову. 1918 року власником садиби № 124, яку здавали під завод штучних мінеральних вод, був О. Шестаков; дерев’яний будинок і споруду для мінеральних вод орендував Г. Макстер.
Наприкінці 1930-х років Київська трикотажна фабрика ім. Р. Люксембург замовила житловий будинок; роботи перервала війна. 1946 року Київський міськвиконком удруге ухвалив рішення про будівництво. Проєкт виконав «Укрлегпроект», автор — архітектор В. Шехтман; затверджено 1 вересня 1948 року. Будівництво мало тривати до жовтня 1949-го, але завершилося взимку 1950-го; кожну секцію трисекційного будинку здавали окремо. Заплановано 28 квартир загальною житловою площею 1420 кв. м, збудовано без відхилень від проєкту.
Будинок п’ятиповерховий, цегляний, тинькований, у плані Г-подібний, з двосхилим дахом. Перший поверх оздоблено дощаним рустом, фасад завершує карниз з модульйонами, центральну частину й бічні стіни крил доповнюють гранчасті еркери на рівні другого–четвертого поверхів. Частину вікон прикрашають профільовані лиштви й трикутні сандрики, під вікнами другого поверху — балюстради. Парадні входи розташовано в курдонері; на вулицю виходить вхід у магазин. Це цікавий зразок радянської архітектури 1940–50-х років, що поєднує риси конструктивізму зі стилізованими класичними елементами.