Будинок зведено 1879 року за проєктом інж. М. Максимовича, а 1899-го надбудовано одним поверхом зі збереженням стилю опорядження фасадів за проєктом інж. Л. Городецького. Його використовували як житловий з торговельними приміщеннями; у 1970-х реконструювали й надбудували з боку подвір’я мансарду. Триповерховий з боку Терещенківської, чотириповерховий з боку теперішньої вулиці Гетьмана Павла Скоропадського (Толстого), з підвалом, цегляний, у плані Г-подібний, з коридорним плануванням. Вирішений у цегляному стилі з елементами архітектури 16–17 століть. Акцент — зрізане наріжжя з еркером другого поверху, вінцевий аттик із кілеподібним завершенням, ряд кілеподібних кокошників, дощаний руст між лучковими вікнами; найпишніше оздоблено другий і третій поверхи (напівколони, трикутні сандрики, фігурні підвіконні фартушки).
У листопаді 1917 – квітні 1918 року в будинку містився Український генеральний військовий штаб Армії УНР, утворений 29 листопада 1917. Він складався з двох генеральних квартирмейстерств — оперативного й організації армії. До лютого 1918-го штаб очолював генерал-поручик Армії УНР Борис Бобровський, який керував розробкою проєкту організації Армії УНР, законів про постійне військо, статутів та одностроїв; під час захоплення Києва більшовицьким військом на початку лютого потрапив у полон і був розстріляний. У березні–квітні 1918-го штаб очолював Олександр Сливинський, полковник Армії УНР, що розробив план організації української регулярної армії; згодом емігрував.
У жовтні–грудні 1941 року в кв. № 3 жив журналіст Іван Рогач (1913–42): редактор єдиної щоденної української газети в Закарпатті «Нова свобода», особистий секретар прем’єр-міністра Карпатської України А. Волошина, член ОУН. У вересні–листопаді 1941 редагував київську щоденну газету «Українське слово». 12 грудня його арештувало гестапо, а 21 лютого 1942 розстріляли в Бабиному Яру.
З кінця 1943 (або початку 1944) до 1953 року в кв. № 6 на третьому поверсі жив Олександр Горський (1898–1983), директор Київської кіностудії художніх фільмів, у 1953–61 Одеської. Тут до кінця життя мешкала його донька, художниця Алла Горська (1929–70): закінчила Республіканську художню школу й Київський художній інститут (учениця С. Григор’єва), створила станкові твори «Прип’ять», «Абетка», «Хліб», портрети А. Петрицького, В. Симоненка, Т. Шевченка. 1964 року (у співавторстві) виконала вітраж «Шевченко. Мати» у фойє Київського університету, який відразу знищили з «ідеологічних» міркувань. З 1952 вона була одружена з художником Віктором Зарецьким (1925–90). Разом як художники-монументалісти вони працювали над мозаїками. Горська була одним з організаторів і активних членів Клубу творчої молоді (1962–64), разом з І. Світличним, В. Симоненком, В. Стусом; клуб не раз збирався в цій квартирі, ним деякий час керував Зарецький. Художниця відстоювала погляди, незалежні від офіційних, підтримувала політв’язнів та їхні родини і зазнавала переслідувань; двічі її виключали зі Спілки художників. 28 листопада 1970 року вона трагічно загинула у Василькові за нез’ясованих обставин. 27 листопада 1995 на фасаді з боку Терещенківської встановили дошку з габро й бронзовим барельєфним портретом Горської (скульптор Б. Довгань, арх. Ф. Юр’єв). Нині в будівлях № 23–25/10 — районна дитяча клінічна лікарня № 6, кафедра педіатрії медінституту ім. Богомольця, а в цоколі з боку вулиці Гетьмана Павла Скоропадського — аптека.