Головний будинок збудовано 1875–1878 років на червоній лінії забудови вулиці. Ділянку 1875-го придбала з публічних торгів дружина капітана А. Сулимовська; за її бажанням 1878 року на південній частині зведено будинок № 17. Двоє парадних і одні чорні гранітні сходи, коридор і сходові майданчики з мармуровими плитками, у підвалі три кімнати й шість комор, на першому поверсі шість кімнат і кімната швейцара, на другому–третьому по вісім, у мезоніні чотири; на кожному поверсі по дві кухні з кахляними грубами й чавунними котлами, а в мезоніні — мармурова ванна, ватерклозет і груба з мідним котлом. Металеву балюстраду чолового фасаду втрачено. 1878–1879 років у тилу садиби за проєктом і під наглядом арх. В. Ніколаєва збудували двоповерховий цегляний флігель (№ 17-б); 1880-го його перший поверх перебудували на житловий. Обидва будинки використовували як прибуткові.
6 березня 1882 року А. Сулимовська продала домоволодіння підприємцеві й меценатові Миколі Терещенку, який 1887–1888 років на вільному місці побудував особняк і флігель (тепер ділянка № 15). 1888-го Терещенко розділив садибу й продав № 15 дочці Варварі Ханенко, а № 17 заповів 1900 року іншій дочці — Єфросинії Сахновській, яка проживала тут з родиною.
Триповерховий мурований тинькований будинок на цокольному поверсі, з підвалом і тильним мезоніном, у плані Т-подібний. Чоловий фасад у стилі неоренесанс: центральна розкріповка, фігурний аттик, високий ґанок, чавунний балкон-навіс на витих колонках. Архітектурний декор змодельовано в цеглі. Вікна найрепрезентативнішого другого поверху мають форму біфоріїв з коринфськими колонками й горельєфами чоловічих голів у круглих медальйонах, уписаних у рустовану арку. В інтер’єрі збереглися первісні двері, груби та наборний паркет.
До 1917 року в будинку мешкав лікар і громадський діяч Володимир Сахновський (1855–1917), доктор медицини, гласний Київського губернського земського зібрання, один із засновників і член першого складу правління Товариства швидкої медичної допомоги в Києві, член комітету лікарні для чорноробів (збудованої коштом Терещенка), Товариства боротьби з дитячою смертністю. Його дружина Єфросинія Сахновська — дочка Миколи Терещенка. Родина займала чотири квартири на першому, третьому й четвертому поверхах. На початку XX століття в його квартирі містилося правління очолюваного ним Київського відділення допоміжної медичної комісії, до якого входили лікарі С. Томашевський, М. Оболонський та І. Скворцов. Невелике мистецьке зібрання Сахновських у 1920-х роках увійшло до складу Музею мистецтв ВУАН.
У 1877–1884 роках у будинку жив інженер і вчений у галузі залізничного транспорту Олександр Бородін (1848–1898), керуючий Південно-Західної залізниці. 1878 року з його ініціативи в Головних залізничних майстернях встановили перші в місті електричні ліхтарі, 1880-го він обладнав у цьому будинку телефонний зв’язок з першого поверху на другий — апарат демонстрували членам технічного товариства на засіданні в його квартирі. Бородін відкрив при залізничних майстернях хімічну (1879) і механічну (1883) лабораторії, впровадив облік пошкоджень рухомого складу й систему премій для робітників; був редактором і видавцем журналу «Инженер». Тепер будинок належить Музею мистецтв імені Б. і В. Ханенків.