Шести-, а за рахунок перепаду рельєфу — семиповерховий з підвалом будинок, цегляний, тинькований, прямокутний у плані, двосекційний з одно-, дво-, три- та чотирикімнатними квартирами (по дві на поверсі в секції). Сходи двомаршові, ліфтові шахти вбудовано пізніше. Побудований у формах, перехідних від конструктивізму до радянського неокласицизму. Композиція чолового фасаду центрально-осьова й симетрична: головну вісь закріплено аркою проїзду, перший–другий поверхи оброблено під руст, сходові клітки мають стрічкове засклення з четвертого по шостий поверх, на центральній осі — заглиблені лоджії з балюстрадами на рівні п’ятого–сьомого поверхів. Портали входів оздоблено лопатками та сандриками на кронштейнах. Звід оцінює будинок як зразок творчого використання форм класичної архітектурної спадщини.
У 1938–58 у кв. № 15 жив Олександр Лур’є (1897–1958) — акушер-гінеколог, член-кореспондент АН УРСР, завідувач кафедри акушерства й гінекології Київського медичного інституту (1938–58), головний акушер-гінеколог Міністерства охорони здоров’я УРСР. Одним з перших у СРСР почав досліджувати причини материнської смертності й мертвонароджуваності, вивчав проблеми знеболювання пологів, організації акушерської служби, лікування онкологічних хворих; автор першого оригінального методичного керівництва для роботи жіночих консультацій. З його ініціативи та за участі в Україні створено мережу спеціальних курсів для лікарів і акушерів. Ім’я вченого присвоєно акушерсько-гінекологічній клініці Київського медичного інституту (нині Національний медичний університет імені Богомольця). Нині частину першого поверху займають ощадна каса й установи.