Будинок 1898 року зводили як фасадний у садибі Ф. Шмідта, діда математика й геофізика О. Шмідта. Приблизно 1911 року садиба перейшла до німецького підданого А. Ергардта та його дружини, згодом — до їхніх дітей. 1919 року на кожному поверсі було по дві шестикімнатні квартири з кухнями, пічним опаленням, ванними кімнатами й паркетом. Під час капітального ремонту на початку 1990-х втрачено груби, паркет і портал головного входу в формах необароко.
Чотириповерховий цегляний будинок Т-подібний у плані. Центральну частину фасаду виділено розкріповкою з великими пілястрами й аттиком з волютами та овальним картушем; вікна верхніх поверхів оздоблено лиштвами й ліпними гірляндами.
У 1900–1920-х роках у квартирі № 3 жив педагог і громадський діяч Тимофій Лубенець, 1901–1913 років директор народних училищ Київської губернії. Він підтримував недільні школи й таємне навчання українською, під псевдонімом «Норець» видав 1906 і 1917 року український буквар «Граматку»; за перше видання його усунули з посади. 1907–1917 років тут містилося правління Київського товариства народних дитячих садків на чолі з його дружиною Н. Лубенець.
Наприкінці XIX століття — до 1901 року тут жив архітектор Іполит Ніколаєв, міський архітектор Києва. 1907–1917 років — терапевт Альфонс Зіверт, який описав синдром Зіверта–Картагенера. 1934–1979 років (з перервами) у квартирі № 8 жив історик і музейник Іван Скуленко, перший директор Софійського заповідника (1934–1937), заарештований 1937 року.
Тепер тут консульство Султанату Оман.