Будинок 1911—12 років п’ятиповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, Т-подібний у плані, на кожному поверсі по чотири квартири. Має парадні мармурові сходи, двоє чорних сходів і ліфтову шахту. Оздоблений у стилі пізнього модерну. Композиція головного фасаду симетрична, з двома бічними осями, утвореними розкріповками з високими аттиками; стіни перших двох поверхів оброблено під руст. Вирішення фасаду ґрунтується на чергуванні віконних прорізів різної конфігурації; найбільшої виразності набуває четвертий поверх з напівциркульними перемичками та сандриками, з’єднаними гуртами. Декор змодельовано в цеглі; у полях сандриків, нішах розкріповок і під карнизом — рослинні композиції, а аттики акцентовано ліпленими рельєфами зі стилізованими чоловічими маскаронами в картушах. У центральному вестибулі збереглися оздоблення стін у вигляді «дзеркал» і керамічна підлога майданчиків, малюнок якої — стилізована квітка волошки — повторюється у фризі на головному фасаді; збереглися також первісне заповнення вікон і балконні ґрати.
У серпні 1917 — січні 1919 року в квартирі № 20 містилися редакція і контора журналу «Шлях» — місячника літератури, мистецтва та громадського життя, органу незалежної думки. Журнал заснували в березні 1917 року в Москві М. Шаповал і О. Мицюк; вийшло 23 номери (1917 — 10, 1918 — 12, 1919 — 1), перші чотири — в Москві. Редактор-видавець — Ф. Коломийченко. Набирався в друкарнях «Дніпро» (вул. Костьольна, 9) та «П. Барський» (Хрещатик, 40; будинок не зберігся). Продовжував традиції «Української хати», обстоював ідеї української державності; мав літературний, мистецький, публіцистичний і науковий відділи. У журналі співпрацювали й друкувалися В. Алешко, Х. Алчевська, М. Біляшівський, В. Верховинець, М. Вороний, О. Грушевський, М. Жук, О. Журлива, Д. Загул, О. Кобилянська, А. Кримський, М. Левитський, І. Липа, Я. Мамонтів, Ю. Меженко, О. Олесь, Б. Підгорецький, М. Рильський, В. Самійленко, Я. Савченко, П. Стебницький, Є. Тимченко, П. Тичина, М. Філянський, Г. Хоткевич, Г. Чупринка, В. Шелухин.
У кінці XIX століття (до 1900), у 1912—14 та 1917—19 роках у квартирі № 14 проживав В’ячеслав Прокопович (1881—1942), історик, публіцист, педагог, громадсько-політичний діяч. Народився в Києві в сім’ї священика, закінчив історико-філологічний факультет Київського університету (1904), викладав історію в гімназіях; з приватної гімназії А. Жекуліної його звільнено за «українофільські» погляди, висловлені в доповіді на педагогічному з’їзді 1913 року. У 1911—14 роках редагував педагогічний журнал «Світло». Був одним із засновників Української Центральної Ради (березень 1917), членом її Комітету та Малої Ради, членом ЦК Української партії соціалістів-федералістів. У січні — квітні 1918 року — міністр народної освіти, доклав зусиль до українізації вищих шкіл; у травні 1920 року — міністр освіти УНР. З 1920 року в еміграції в Польщі та Франції, близький співробітник Симона Петлюри. У 1924—39 роках голова Ради міністрів УНР, 1939—40 заступник голови Директорії; у 1925—39 роках редагував у Парижі часопис «Тризуб». Автор досліджень з історії Києва та сфрагістики. Тепер на першому поверсі будинку Управління ритуальних послуг м. Києва та його магазин, Адвокатське об’єднання, у підвалі — продовольчий магазин.