Особняк збудовано 1897 року як двоповерхову цегляну будівлю з фасадом у стилі неоренесанс, центральну вісь якого підкреслювало шатро з люкарнами, покрите цинковою лускою. Видовжений по вулиці прямокутний об’єм поділявся проїздом на дві нерівнозначні частини з окремими входами. Помешкання лівої більшої частини на першому поверсі складалося з п’яти кімнат, передпокою, кухні, ванної й тераси. Окремий вхід праворуч вів до великого двоповерхового помешкання: на першому поверсі дві кімнати, передпокій і кімната прислуги чи двірника, на другому — сім кімнат, два передпокої, кухня, ванна, кімната для прислуги й тераса; обидві тераси сполучалися сходами. 1940 року особняк надбудовано двома поверхами, отвір проїзду замуровано, змінено первісний вигляд і планування будинку. Нині це чотириповерховий мурований пофарбований офісний будинок, частина приміщень на ремонті.
Власниця особняка Г. Кащенко була рідною сестрою Миколи Кащенка (1855–1935) — біолога, ембріолога, генетика, селекціонера, одного з основоположників наукового плодівництва в Сибіру, професора і ректора Томського університету (1895–1912), академіка УАН (з 1918). З 1912 року вчений жив у Києві й бував у цьому будинку: був професором і завідувачем кафедри зоології Київського політехнічного інституту (1912–1921), організатором і першим директором Зоологічного музею УАН (1919–1926) та Акліматизаційного саду УАН на Лук’янівці (1918–1935; не зберігся), засновником патологічної ембріології.
У 1920-х — на початку 1930-х років в особняку мешкав Лев Окіншевич (1898–1980), історик українського державного права й бібліограф, випускник Колегії П. Ґалаґана (1916) і Київського інституту народного господарства (1921). Штатний науковий співробітник (1921–1933) і секретар (1922–1929) комісії для вивчення історії західноруського та українського права ВУАН, учень академіка М. Василенка; аспірант науково-дослідної кафедри історії України під керівництвом М. Грушевського (1925–1928) і кафедри історії української культури Д. Багалія (1929); завідувач видавництва ВУАН (1929–1931). Підготував класичні праці з історії державного права Гетьманщини: «Рада старшинська на Гетьманщині» (1924), «Генеральна старшина на Лівобережній Україні XVII–XVIII ст.» (1926), «Генеральна Рада на Україні-Гетьманщині XVII–XVIII ст.» (1929), «Центральні установи України-Гетьманщини XVII–XVIII ст.» (1929–1930). З 1933 року працював поза Києвом. Під час війни був мобілізований на фронт, потрапив у полон; після звільнення працював у Києві в міській управі, газеті «Нове українське слово», НДІ краєзнавства, був професором і деканом правничого факультету університету. З 1944 — в еміграції, дійсний член НТШ, УВАН, УІТ; помер у США.