Десятинна, 2: на місці Василівської церкви

Тит Геврик додає подробиці. Церква стояла біля південно-західного краю княжого палацового двору, на краю середньовічного міста, поблизу оборонних стін, і правила за палацову церкву великих князів. Це одна з останніх церков, зведених у Києві за візантійськими традиціями, з деталями романського стилю. Після татарської навали вона занепала й довго стояла без догляду; митрополит Петро Могила віддав її, тоді уніатську, Братському монастиреві, а той відбудував її й присвятив трьом святителям: Василію Великому, Григорію Богослову та Іоанну Златоусту. Звідси й назва. Під час боїв за Київ у роки повстання гетьмана Івана Виговського (1658–1660) церква сильно потерпіла від гарматного обстрілу. Ремонт почав митрополит Варлаам Ясинський у 1690-х, а закінчив генеральний суддя Василь Кочубей 1707 року: тоді прибрали два з чотирьох первісних стовпів і додали шестигранний нартекс з бароковим фронтоном. Барокову баню було видно з Подолу. Через півсотні років Військо Запорізьке власним коштом прибудувало до південної стіни невелику каплицю й поставило новий іконостас у стилі рококо, різьблений і позолочений на вишнево-червоному тлі; його вважали одним із найкращих творів рококо в Києві. Церкву розібрали влітку 1935 року без серйозного археологічного дослідження, а поруч у 1936–1938 роках звели одну з двох задуманих будівель урядового центру (Геврик, 1982, с. 17).