З 1872 року садиба належала княгині С. Кудашевій: двоповерховий цегляний особняк зі службами та парком був відгороджений від вулиці парканом із наріжними павільйонами. У травні 1877-го садибу придбав барон Рудольф Штейнгель, який замовив арх. Володимиру Ніколаєву проєкт чолової добудови до існуючого особняка. Невдовзі Ніколаєв відмовився від нагляду за будівництвом, і власник запросив академіка архітектури В. Сичугова. Добудову здійснено, ймовірно, у 1877–1879 роках, але будинок лише в основних рисах планування нагадує первісний проєкт. 1901-го садибу придбав лікар, професор Київського університету Михайло Лапинський. У 1976–1981 роках найстарішу частину особняка зруйнували, натомість звели значний об’єм для Київського НДІ ортопедії; 1980-х будинок відреставрували за проєктом арх. В. Корнєєвої. Особняк стоїть у глибині ділянки, інтер’єри декоровано в стилі неоренесанс: художнє ліплення стель і стін відзначається ретельністю, збереглися каміни з поліхромними кахлями та різьбленим білим мармуром, дерев’яні панелі, чавунне литво й кований метал огородження парадних сходів; два каміни зі зруйнованої частини встановили на другому поверсі. У другому ряді міститься старий лікувальний корпус кінця XIX століття з наріжною вежею й готичними деталями. Збереглися рештки пейзажного парку, металеві грати на цегляному цоколі й пілонах. Садиба межує з колишнім восьмиповерховим прибутковим будинком професора Лапинського, збудованим у романтизованих формах англійської готики.
Власник садиби Рудольф Штейнгель (1841–1892) — барон, інженер шляхів сполучення, учасник будівництва низки залізниць, започаткував виноробство на Кубані; 1889 року розробив у Києві теорію вітряних двигунів для сільських маєтків. Його син Федір Штейнгель (1870–1946) — громадсько-політичний і культурний діяч, член Першої Державної думи, діяч кадетської партії, ТУП та УПСФ, 1917-го — член Виконкому Ради об’єднаних громадських організацій у Києві, 1918-го — посол Української Держави в Берліні.
На початку XX століття тут жив власник садиби Михайло Лапинський (1862–1926), професор, завідувач кафедри неврології та психотерапії (1903–1918), учень І. Сікорського. Він заснував фізіотерапевтичний санаторій (водолікування, світлолікування, електротерапія), що діяв до 1919 року; тут лікувався письменник Михайло Коцюбинський. На початку 1920-х в особняку жив психіатр Валентин Гаккебуш (1881–1931), доктор медицини, один з організаторів Київського науково-дослідного психоневрологічного інституту (1927); разом з Б. Маньківським заснував журнал «Современная психоневрология». З 1920-х садибу займали різні медичні заклади, з 1927-го — психоневрологічний інститут, один із засновників і науковий керівник якого — невропатолог Борис Маньківський (1883–1962), творець неврологічної школи в Україні. У війну в будинку був госпіталь, потім санаторій; з 1952 року тут функціонує інститут ортопедії та травматології (нині Український НДІ травматології і ортопедії). У 1956–1973 роках в інституті працював ортопед-травматолог Федір Богданов, чий робочий кабінет був на першому поверсі особняка.