Комплекс складається з трьох цегляних будівель в глибині садиби, оточеної огорожею. Спершу існувала лише цегляна й дерев’яна забудова біля фронту ділянки (не збереглася), що належала французькому підданому А. Емангару; наприкінці 1890-х садибу придбало місто для розміщення штабу розквартированого в Києві полку. 1900 в тилу садиби коштом міста збудовано цегляні казарми (триповерхові) та цейхгауз (двоповерховий), 1912 — чотириповерховий цегляний корпус казарм на вісім рот, завдовжки 60 метрів, розгорнутий фасадом убік вулиці з відстанню 85 метрів до червоної лінії.
Зведення мілітарних споруд міським коштом було наслідком т. зв. військової квартирної повинності, що лягала на Міську думу; орендна плата від військового відомства йшла у прибуток міського бюджету. Приміщення було надано 130-му піхотному Херсонському полку 33-ї піхотної дивізії; з 1872 року полк розквартирований у Києві. Влітку 1914 на базі його кадрів у казармах сформовано також 278-й Кромський полк. 1917 полк частково зукраїнізовано; навесні 1918 його рештки повернулися до Києва. Під час гетьманату кадри херсонців зараховано до армії Української Держави як 20-й піхотний Радомисльський полк, проте склад полку не повернувся до казарм, які на той час займали німецькі війська; рештки пізніше влилися до армії УНР, наприкінці весни 1919 їх використано як поповнення 3-ї стрілецької (згодом Залізної) дивізії УНР. Серед офіцерів-херсонців відзначився Костянтин Прісовський (1878–?), у 1918 — отаман Окремого Запорізького загону та військовий комендант Київщини, за гетьманату — генеральний хорунжий, комендант гетьманського палацу. Полковим лікарем тривалий час був К. Коссобудзький — відомий київський медик, близький товариш родини письменника М. Булгакова. У радянський час казарми використовувалися за оборонним призначенням; нині тут розташовано частини зв’язку Збройних сил України.