Будинок споруджено коштом цукрозаводчиків Лазаря та Лева Бродських на пам’ять про їхнього померлого брата. Проєкт на конкурсній основі розробив одеський архітектор А. Мінкус, будівельні роботи виконала фірма київського підрядчика Л. Гінзбурга. Головний фасад виходить на вулицю Горького (нині Антоновича), бічний — на вулицю І. Федорова, на червоній лінії забудови.
Двоповерховий, на напівпідвалі, цегляний, тинькований будинок у плані Т-подібний, із пласкими перекриттями; первісне планування збереглося. Центр виділено ризалітом на шість віконних прорізів на першому поверсі й спареними витягнутими стрілчастими віконними прорізами-біфоріями у трьох декоративних арках, що нагадують готичні масверки, — на другому. Ризалітна частина височіє над бічними об’ємами; у її центрі — прямокутний аттик із нішею, на якому первісно був напис: «Київське єврейське училище імені Соломона Ізраїльовича Бродського». Чоловий фасад декорований карнизом на високих кронштейнах, лопатками, рустом, підвіконними вставками. Вікна напівпідвалу закрито декоративними кованими ґратами, перед парадним входом — гранітні сходи.
Спочатку будинок займало двокласне єврейське училище на 300 хлопчиків з ремісничим відділенням на 100 учнів. Серед вихованців був Зіновій Толкачов (1903–1977) — графік і живописець. Після 1917 року тут містилася профтехшкола імені М. Ратманського. З 1944 року в будинку розмістився Інститут електрозварювання АН УРСР (нині Інститут електрозварювання імені Є. Патона НАН України, більшість підрозділів якого з 1975 року розташовано на вулиці Боженка, 11).
У радянський період у будинку працювали вчені інституту: засновник і перший директор Євген Патон (1870–1953), під керівництвом якого споруджено суцільнозварний міст через Дніпро, що з 1951 року носить його ім’я (кабінет на другому поверсі нині меморіальний музей); Борис Касаткін (1919–93), Арсен Макара (1916–75) та Костянтин Хрєнов (1894–1984), який першим у світі застосував дугове зварювання й різання металу під водою. 1952 року на фасаді встановили мармурову дошку Патону, 1981-го замінену бронзовою з горельєфом (скульптор О. Скобликов, архітектор К. Сидоров); 1986 року дошку Макарі встановили на будинку механічних майстерень на подвір’ї. 1984 року на подвір’ї на постаменті з червоного граніту поставили танк Т-34 на пошанування Патона та співробітників, які працювали на військовій техніці; поруч — шість металевих дошок з іменами 68 працівників, що у 1941–44 роках працювали на танковому заводі в Нижньому Тагілі.