Садиба складається з фасадного прибуткового будинку та двох житлових флігелів, що розташовані за ним паралельно вулиці й утворюють прохідні подвір’я. У ряді щільної периметральної забудови бульварної частини вулиці вузька ділянка в глибині кварталу відгороджена від сусідніх садиб огорожею. Усі будинки збудовано одночасно на замовлення Ф. Зенченка, імовірно за проєктом київського архітектора Ф. Олтаржевського.
Фасадний будинок (№ 20) — п’ятиповерховий з підвалом, цегляний, з простим великофактурним тинькуванням. У плані — уніфікована Т-подібна секція з чотирма квартирами на поверсі й центрально-осьовим розміщенням парадної й чорної сходових кліток; сучасне планування — коридорного типу. Головний фасад виконано в формах модерну: симетричний, п’ятидільний, з центральним плоским прямокутним ризалітом і бічними розкріповками, що завершуються невисокими щипцями плавних обрисів. У частинах, що западають, — балкони з ажурними металевими ґратами. Лаконічні вигнуті лиштви різних вікон, контрастна фактура тинькування й однотипні кобальтові керамічні вставки доповнені орнаментальними рельєфами на міжвіконних фризах третього поверху (мотив кола), підвіконних філенках верхніх поверхів та консолях головного входу.
Флігель № 20-б чотириповерховий, цегляний, симетричний, із проїздом у центрі; фасад вирішено в цегляному стилі з рустуванням нижнього поверху, лопатками, мотивом зубців і двома прямокутними аттиками. Флігель № 20-в чотириповерховий (два поверхи надбудовано 1951 року), асиметричний, з ризалітом на три вікна й балконом на лівому фланзі; майже позбавлений декору. Флігель № 20-г — одноповерхова Г-подібна господарська споруда із заокругленим наріжжям. Садиба — характерний зразок містобудування початку XX століття.
У 1910-х роках тут проживав Лев Войтоловський (1876 — після 1937) — лікар, літературний критик, журналіст і громадсько-політичний діяч, учасник соціал-демократичного руху в Києві. Після 1905 року працював у періодиці, головно в газеті «Киевская мысль», публікувався в журналах «Друг народа» та «Современный мир»; з 1914 — лікар у діючій армії. 1925 року опублікував книгу спогадів «Слідами війни» (похідні записки 1914–17), а в 1926–28 — двотомну «Історію російської літератури».
У 1910-х тут мешкав також Євген Спекторський — учений у галузі права, професор, у квітні 1918 — грудні 1919 (з перервами) ректор Київського університету; одночасно викладав на Вищих жіночих курсах, з 1915 року очолював Наукове філософське товариство в Києві. Емігрував.