Історія садиби відома з 1870-х років, коли вона належала колезькому секретареві І. Судакевичу та його дружині О. Судакевич; на ділянці стояв дерев’яний будинок, а більшу частину займав сад. З 1898 року садиба належала київським домовласникам І. та П. Богдановичам, а за купчою від 20 серпня 1911 року перейшла до купця Ф. Голомбека, який 1913—14 звів тут прибуткові будинки, що дожили до нашого часу.
Садиба складається з двох будинків: головного на червоній лінії вулиці та флігеля на подвір’ї. Головний будинок чотириповерховий з мансардою, цегляний, Т-подібний у плані, оформлений у цегляному стилі; центр виділено ризалітом, вікна четвертого поверху напівкруглі із замковим каменем. Флігель триповерховий з підвалом, прямокутний, із коридорним плануванням; його фасад розкішно декоровано рустованими пілястрами, підвіконними вставками, замковими каменями та карнизом складного профілю, на головному фасаді чотири балкони.
У дорадянський час у головному будинку містилися готель «Мебльований дім „Франсуа“» на 130 номерів і кав’ярня «Франсуа» з більярдною, у флігелі — фірма «Фабрика шоколаду і конфет „Франсуа“». Франц Голомбек (родом з Варшави) володів також відомим готелем «Франсуа» на Володимирській, 52/15 (будинок зруйновано, нині відбудовується в історичних формах) і однією з найкращих кав’ярень міста. 1874 року він заснував кондитерську майстерню, яка згодом стала фабрикою; 1914-го на ній встановили паровий котел і нове устаткування, 1918-го Голомбек купив сусідню ділянку № 21 (тепер незабудована), імовірно, для нових корпусів, і мав мережу фірмових магазинів. 1918 року, за Української Держави, у кімнаті № 308 готелю містилося Турецьке генеральне консульство. Нині будинки належать Державній районній податковій інспекції.