Наріжна споруда з каланчею входить до складу комплексу Присутствених місць, що займає трикутний квартал між Софійською площею, вулицями Володимирською та Великою Житомирською і Володимирським проїздом. Пожежне депо збудоване як окремо розташована споруда, що формує північно-західний ріг комплексу, і воно чіткіше за ранніші Присутствені місця вирізняється функціональною градацією елементів.
Споруджено 1854–1857 за проєктом архітекторів К. Скаржинського, М. Іконнікова й І. Штрома, каланчу — за проєктом М. Іконнікова, у стилістиці пізнього класицизму з елементами неоренесансу. Тут розміщувалася найстаріша з чотирьох пожежних частин міста (поряд були ще Палацова, Печерська та Подільська), що до 1870-х складалася з 25 осіб на чолі з брандмейстером. «Вишковий», який виявляв пожежу, вивішував на каланчі умовні знаки: прапори, кулі, хрести.
Первісно споруда складалася з Г-подібної в плані головної двоповерхової будівлі з високою наріжною каланчею, двох симетричних двоповерхових флігелів уздовж вулиць Володимирської й Великої Житомирської та відсунутого вглиб двору допоміжного корпусу (не зберігся). Каланчу завершували відкритий оглядовий майданчик на консольних опорах і невелика будка зі шпилем. У 1870 році флігель на Великій Житомирській об’єднали з наріжним об’ємом; з боку Володимирської між будівлями стояла цегляна брама з трьома отворами. 1914-го головну будівлю надбудували на один поверх. У 1924–1926 роках перебудували верхню відкриту частину каланчі, закладено аркові в’їзди, у підлогах казарм влаштовано спускові люки, а в двоповерховому флігелі на Володимирській облаштовано гаражі на три бокси для пожежних машин (перші автомобілі — «Бенц-Гагенау», «Хелег-Бельвіц», «Бенц», «Лянчин»). У 1975–1978 роках під час капітальної реконструкції знесли старі двоповерхові флігелі й звели чотири-п’ятиповерхові корпуси, стилістично пов’язані з Присутственими місцями.
Стіни цегляні, фасади тиньковані. Наріжна частина — шестиярусна чотиригранна каланча з усіченими кутами, до якої під прямим кутом прилягають два ідентичні триповерхові на підвалах крила. Планування коридорне; на першому поверсі зовнішній ряд приміщень з’єднаний анфіладою широких отворів, що нагадують про колишні відсіки для екіпажів; відсіки перекриті циліндричними або хрещатими склепіннями. Верхній поверх і каланча, надбудовані 1911–1914 років, нагадують архітектуру ренесансних ратуш. Інтер’єри змінено перебудовами 1920–30-х та 1975–1978 років. Нині головну будівлю займає Управління пожежної охорони міста Києва.